Доктор Фаустус

А втім, я можу тільки поверхово змалювати цей трохи ексцентричний епізод у суворому житті свого приятеля. Не я був там біля нього, та й не міг бути, якби він навіть захотів цього. З ним був Швердтфегер, він міг би розповісти про все докладніше. Але його немає живого.

XXXVII

Краще було б цей розділ не позначати окремою цифрою, як попередній, бо він продовжує його, безперечно, складає разом із ним одне ціле. Провадити далі розповідь без такої чіткої цезури було б правильніше, бо це той самий розділ про «світ», розділ про стосунки з ним мого покійного приятеля чи про відсутність таких стосунків,— правда, тут той «світ» відмовляється від таємничої стриманості і з'являється вже не богинею-покровителькою в густому серпанку, не дарувальницею коштовних символів, а в подобі наївно-настирливого, позбавленого остраху перед гордою самотою безцеремонного зваблювача і з усім тим навіть чимось симпатичного мені пана Саула Фітельберга, інтернаціонального музичного антрепренера й імпресаріо, що одного чудового дня наприкінці літа, коли я саме приїхав до Пфайферінга, отже, в суботу (в неділю вранці я хотів повернутися додому, бо в моєї дружини був день народження), також з'явився там, мабуть, з годину розважав нас із Адріаном смішною розмовою і поїхав, не домігшися згоди на свої пропозиції — бо він прибув з пропозиціями,— але й не образившись.

Ішов 1923 рік, отже, не можна сказати, що цей чоловік був особливо далекоглядний. Правда, він не дочекався концертів у Празі й у Франкфурті, вони ще були справою недалекого майбутнього. Але Веймар уже відбувся. Донауешінген також,— я вже не кажу про виконання у Швейцарії ранніх Леверкюнових речей,— тож не треба було мати якусь дивовижно пророчу інтуїцію, щоб угадати, що тут є що цінувати і пропагувати. «Апокаліпсис» на той час також з'явився друком, і мені здається цілком вірогідним, що мосьє Саул мав змогу з ним познайомитися. В кожному разі він відчув, що тут пахне славою, і захотів докинути й своїх дріжджів до її сходин, витягти генія на світло, в ролі імпресаріо показати його зацікавленому світському товариству, серед якого він обертався. Ось що було метою його відвідин, його безцеремонного вторгнення в оселю творчих мук. Відбулося це так.

Я приїхав до Пфайферінга скоро по обіді, і коли ми з Адріаном поверталися з прогулянки в поле, на яку вирушили після чаю, отже, зразу після четвертої, то, на свій подив, побачили під берестом на подвір'ї автомобіль — не звичайний таксомотор, а щось показніше: такі машини винаймають разом із шофером на кілька годин або й на цілий день. Тут теж був шофер, так само показніший, ніж звичайний водій таксомотора; він курив, стоячи біля машини, і коли ми проходили повз нього, скинув кашкета, помахав ним і всміхнувся на весь рот, мабуть, згадуючи жарти дивакуватого гостя, якого нам привіз. У дверях нас зустріла пані Нічичирк з візитною карткою в руці; з переляку вона говорила приглушеним голосом. Приїхав якийсь світський пан, повідомила вона, і в цих словах, та ще й сказаних пошепки, як швидка оцінка людини, що її вона тільки-но впустила, мені вчулося щось дивно примарне й таємниче. Може, для того, щоб пояснити свою претензійну оцінку гостя, який чекав на нас у будинку, пані Ельза відразу ж назвала його «муркотливим пугачем». На неї він сказав «chère madame»*, потім «petite maman»**, а Клементину вщипнув за щоку. Вона тим часом замкнула дівчину в кімнаті, поки той світський пан не поїде. Відіслати його вона не зважилася, все-таки приїхав на автомобілі аж із Мюнхена. Він чекає у вітальні.

* Люба пані (фр.).

** Матусю (фр.).

Стривожено глянувши на картку, що подавала всі необхідні відомості про свого власника, Адріан передав її мені. На ній було надруковано: «Saul Fitelberg. Arrangements musicaux. Représentant de nombreux artistes prominente»***. Я зрадів, що перебуваю тут і можу оборонити Адріана. Мені неприємно було навіть подумати, що він міг бути сам відданий на поталу цьому «репрезентантові». Ми пішли до зали з Нікою.

*** «Саул Фітельберг. Музична антреприза. Репрезентант багатьох славетних митців» (фр.).

Фітельберг уже стояв недалеко від дверей, і хоч Адріан пропустив мене вперед, усю свою увагу зразу зосередив на ньому: кинувши на мене оком крізь рогові окуляри, він аж вигнув убік свій гладкий тулуб, щоб краще бачити за мною того, задля кого витратився на двогодинну їзду автомобілем. Звичайно, не штука відрізнити позначеного тавром генія від простого викладача гімназії, але вміння того чоловіка так швидко орієнтуватися, те, що він, хоч я зайшов перший, миттю вгадав мою другорядність і безпомилково звернувся до Адріана, все-таки справляло враження.