Доктор Фаустус

Я народився в Любліні, місті посеред Польщі, у справді злиденній єврейській сім'ї... Бо я, щоб ви знали, єврей: Фітельберг — це польсько-німецько-єврейське прізвище, поширене серед найгіршої злидоти, тільки що я зробив його прізвищем шанованого борця за передову культуру, можу навіть сказати — друга великих митців. C'est la vérité pure, simple et irréfutable*. A все тому, що я з молодих років поривався до високого, духовного й цікавого, а насамперед до нового, поки що скандального, але почесно, обнадійливо скандального, яке завтра стане найдорожче оплачуваним, дуже модним, стане мистецтвом. A qui le dis-je? Au commencement était le scandale**.

* Це чиста правда, щира й незаперечна (фр.).

** Та кому я все це кажу? Спочатку був скандал (фр.).

Хвалити Бога, що злиденний Люблін лишився далеко позаду! Я вже понад двадцять років живу в Парижі — і що ви думаєте, я колись там навіть цілий рік слухав у Сорбонні лекції з філософії. Але, à la longue* мені це набридло. Не те щоб філософія не могла бути також скандальною. О, ще й як могла б. Але для мене вона занадто абстрактна. А крім того, мені чомусь здається, що метафізику краще вивчати в Німеччині. Мій шановний візаві, пан професор, мабуть, погодиться зі мною... А потім я очолив маленький театрик на бульварах для обраного кола, un creux, une petite caverne** на сто осіб, nommé «Théàtre des fourberies gracieuses»***. Правда ж, чарівна назва? Але що ви хочете, економічно то була пропаща справа. Місць було мало, тому вони коштували так дорого, що нам доводилося роздавати квитки задарма. В нас усе було досить непристойне, je vous assure****, але при тому надто highbrow*****, як кажуть англійці. Коли публіка складається з самих лише Джеймса Джойса288, Пікассо, Езри Паунда та герцогині Клермон-Тоннер, далеко не заїдеш. Еп un mot, «Fourberies gracieuses»****** після дуже короткого сезону довелося закрити, але для мене цей експеримент не був даремний, завдяки йому я налагодив зв'язки з вершками паризького культурного життя, з художниками, музикантами, поетами,— адже в Парижі, я навіть тут наважуюся це сказати, б'ється тепер пульс живого світу. А ще переді мною як директором відчинилися двері багатьох аристократичних салонів, у яких бувають ті митці...

* Великими дозами (фр.).

** Жалюгідний закапелок, вертеп (фр.).

*** Названий «Театром граційних витівок» (фр.).

**** Запевняю вас (фр.).

***** Зарозуміле (англ.).

******Одне слово, «Граційні витівки» (фр.).

Ви, мабуть, здивуєтеся. Мабуть, спитаєте себе: «Як він цього домігся? Як цьому єврейському хлопцеві з польської провінції пощастило потрапити в коло обраних, де його середовищем стали crème de la crème?* Ох, панове, немає нічого легшого за це! Як швидко людина призвичаюється пов'язувати краватку до смокінга, цілком невимушено заходити до салону, навіть якщо треба спуститися вниз на кілька східців, і зовсім не думати про те, що тебе може хвилювати питання, куди діти руки. А потім треба тільки весь час казати «пані». «Ah, madame, oh, madame! Que pensez-vous, madame? On me dit, madame, que vous ètes fanatique de musique?** Оце, власне, і все. Здалеку ці речі страшенно переоцінюють.

* Вершки з вершків? (Фр.).

** Ох, пані, о, пані! Як по-вашому, пані? Кажуть, ви фанатично віддані музиці, пані? (Фр.).

Enfin*, зв'язки, які я завдячував своїм « Fourberies», пригодилися мені й ще поширшали, коли я відкрив своє «Бюро для організації концертів сучасної музики». А найкраще те, що я відкрив сам себе, бо я народився тим, ким ви мене бачите, народився імпресаріо й ніким іншим стати не міг, це моя пристрасть і моя гордість, j'y trouve ma satisfaction et mes délices** у тому, щоб висувати талант, генія, цікаву особистість, вихваляти її, домагатися, щоб вона захопила чи бодай схвилювала суспільство, бо це все, чого воно прагне, воно хоче — et nous nous rencontrons dans ce désir*** — щоб йому кидали виклик, роздирали його на «за» і «проти», воно ні за що не буває таке вдячне, як за смішний галас, qui fournit le sujet**** для газетних карикатур і нескінченної балаканини. Шлях до слави в Парижі веде через неславу, справжня прем'єра має відбуватися так, щоб за вечір усі не раз схоплювалися з місця і більшість горлала: «Insulte! Impudence! Bouffonnerie ignominieuse!»*****,— тим часом як шестеро чи семеро іnіtiés******, Ерік Саті289, кілька сюрреалістів, Вірджіль Томсон кричали б із ложі: «Quelle précision! Quel esprit! C'est divini C'est suprème! Bravo! Bravo!»*******.

* Зрештою (фр.).

** Усе моє задоволення і вся моя радість (фр.).

*** І я поділяю з ним це бажання (фр.).

**** Що дає поживу (фр.).

*****Нахабство! Безсоромність! Негідна буфонада! (Фр.).

****** Втаємничених (фр.).

******* Яка точність. Як дотепно! Божисто! Неперевершено! Браво! Браво! (Фр.).