Доктор Фаустус

A тепер ви бачите, як погано я веду свої справи. Dans quelle manière tout à fait maladroite!* Одне мене виправдує: що я сам це бачу. Гадаючи підбадьорити вас, я вразив вашу гордість, вочевидь собі на шкоду. Бо я, звичайно, сам собі кажу, що такі, як ви,— але чого це я кажу про таких, як ви, треба говорити тільки про вас,— отже, ви вважаєте своє життя, свою destin** чимось неповторним, надто священним, щоб порівнювати її з іншими долями. Ви не хочете нічого знати про інші destinées, вас цікавить тільки своя власна як щось єдине в світі — я знаю це і розумію. Вам здається бридким і принизливим будь-яке узагальнення, порівняння, співставлення. Ви наполягаєте на непорівняльності індивідуального випадку. Ви прихильник індивідуалістичної, гордовитої самоти, мабуть, по-своєму виправданої. «Хіба можна жити, коли живуть інші?» Десь я вичитав таке запитання, не пам'ятаю, де саме, але напевне в якомусь дуже авторитетному виданні. Вголос чи про себе ви всі ставите це запитання, з самої лише ввічливості і більше про людське око помічаєте один одного, якщо взагалі помічаєте. Вольф, Брамс і Брукнер роками жили в тому самому місті, у Відні, але весь час уникали один одного, і жоден із них, наскільки мені відомо, так ніколи й не зустрівся з другим. Та їм було б і pénible*** зустрітися, якщо брати до уваги те, що вони казали один про одного. Критичної колегіальності в їхніх відгуках не було, саме лише заперечення, anéantissement, щоб стояти самотою. Брамс мав за ніщо Брукнерові симфонії, називав їх велетенськими безформними гадюками. І, навпаки, Брукнер був дуже низької думки про Брамса. Першу тему концерту ре-мінор він вважав досить доброю, але казав, що Брамсові більше ніколи в житті не вдалося створити нічого хоч приблизно рівноцінного їй. Вони не хотіли нічого знати один про одного. Для Вольфа Брамс був le dernier ennui****. А ви читали коли-небудь його критичний відгук у віденському «Салонному журналі» на Сьому симфонію Брукнера? В ньому він дає загальну оцінку творчості Брукнера. Закидає йому «брак інтелігентності» — avec quelque raison*****, бо Брукнер був, як то кажуть, наївною дитиною, заглибленою у свою величну музику, де панує генерал-бас, і цілковитим ідіотом у питаннях європейської культури. Та коли натрапляєш на деякі листовні зауваження Вольфа про Достоєвського, qui sont simplement stupéfiants******, то мимоволі питаєш себе, що в нього за каша була в голові. Лібретто до його так і не закінченої опери «Мануель Венегас», що його написав якийсь доктор Гернес, він називав шедевром, рівним Шекспірові, вершиною поезії, і негарно, злісно лаявся, коли друзі висловлювали сумнів щодо цього. До речі, мало того, що він написав гімн для чоловічого хору «Батьківщині», йому ще й заманулося присвятити його імператорові. Як вам це подобається? Його прохання, послане безпосередньо імператорові, було відхилене! Tout cela est un peu embarrassant, n'est-ce pas? Une confusion tragique*******.

* Так невміло, що далі нікуди! (Фр.).

** Долю (фр).

*** Неприємно (фр.).

**** Жахливою нудотою (фр.).

***** І не безпідставно (фр.).

****** Що просто-таки спантеличують тебе (фр.).

******* Усе це набагато складніше, ніж здається, правда ж? Трагічна плутанина (фр.).

Tragique, messieurs*. Я так кажу про це, бо, по-моєму, всі лиха на світі походять від роз'єднаності сфери духу, від дурості, нерозуміння, що розділяє її на частини. Вагнер називав мазаниною імпресіонізм у сучасному йому живописі, бо в цій царині був великим консерватором. А тим часом його власні гармонійні досягнення мають багато спільного з імпресіонізмом, беруть початок із нього, а своїми дисонансами часто вже й випереджають його. Паризьким мазіям він протиставляв Тіціана: ось, мовляв, справжній художник. A la bonne heure**. А насправді в малярстві його смаки хиталися десь між Пілоті й Макартом294, винахідником декоративного букету, а Тіціан був ближчий Ленбахові295, який, зі свого боку, так добре розумівся на Вагнерові, що називав «Парсіфаля» нісенітницею — та ще й просто у вічі авторові. Ah, ah, comme c'est mélancolique, tout ca!***.

* Трагічна, панове (фр.).

** Чудово (фр.).

*** Ох, ох, яке це справляє сумне враження! (Фр.).