Доктор Фаустус

Панове, я страхітливо ухилився від теми. А це означає, що я ухилився від мети свого приїзду. Вважайте мою балаканину за ознаку того, що я відмовився від свого плану, який привів мене сюди! Я переконався, що він нездійсненний. Ви не сядете, maitre, на мого чарівного плаща. Я не повезу вас у світ як ваш імпресаріо. Ви відмовляєтесь, і я мав би відчувати більше розчарування, ніж відчуваю насправді. Sincèrement*. я питаю себе, чи я взагалі розчарований. До Пфайферінга, може, приїздять і з практичною метою, але ця мета завжди й неминуче має другорядне значення. Сюди приїздять, навіть якщо то імпресаріо, насамперед pour saluer un grand homme**. Жодна ділова невдача не може зменшити цього задоволення, особливо якщо немала частка позитивного задоволення саме й отримана на підставі розчарування. Авжеж, cher maitre, серед усього іншого й ваша непоступливість дала мені задоволення, і якраз завдяки тому, що я зрозумів її, завдяки симпатії, яку вона в мене мимоволі викликала. Я симпатизую їй усупереч своїм інтересам, але що вдієш — я теж людина. Хоч людина — надто широка категорія, треба було б знайти точніший вислів.

* Правду казати (фр.).

** Віддати належне великій людині (фр.).

Ви, мабуть, і самі не знаєте, maitre, яка щиро німецька ваша répugnance*, вона, якщо мені буде дозволено пояснити це en psychologue**, складається з погорди й почуття зневаги й страху; я б сказав, що вона — ressentiment*** поважності до світського салону. Я, щоб ви знали, єврей, Фітельберг — суто єврейське прізвище. У мене в крові Старий заповіт — не менш поважна річ, ніж німецька сутність, він, властиво, не викликає великої схильності до духу valse brillante****. Це якраз німецький забобон: вважати, що поважність є лише в Німеччині, а поза нею — лише valse brillante. І все-таки єврей, властиво, скептично ставиться до світу, а симпатизує Німеччині, хоч за симпатію, звичайно, може отримати запотиличника. Німецьке — це насамперед народне, а хто повірить у любов єврея до народного? Не тільки не повірять, а ще й дадуть пару гарячих, якщо він матиме зухвальство туди поткнутися. Ми, євреї, всього можемо сподіватися від німецького характеру, qui est essentiellement antisémitique*****,— причина, звичайно, цілком достатня, щоб трималися світу, якому ми влаштовуємо розваги й постачаємо сенсації, хоч це не означає, що ми шалапути чи дурні. Ми дуже добре розуміємо різницю між «Фаустом» Гуно і «Фаустом» Гете, навіть якщо розмовляємо французькою, навіть тоді...

* Відраза (фр.).

** З позицій психології (фр.).

*** Застаріла неприязнь (фр.).

**** Блискучого вальсу (фр.).

***** У своїй основі антисемітського (фр.).

Панове, я все це кажу тільки тому, що змирився з вашою відмовою, про справи нам більше нема чого говорити, я вже однаково що пішов, уже взявся за клямку, ми вже давно стоїмо, я ще балакаю тільки pour prendre congé*. «Фауст» Гуно, панове,— ну хто буде пирхати на нього? Я ні, і ви ні, що я відзначаю з задоволенням. Перлина, une marguerite, повна чарівних музичних вигадок. «Laisse-moi, laisse-moi contempler»** — чудово! Массне також чудовий, lui aussi***. Але кажуть, що особливо чарівний він був у ролі педагога, як професор консерваторії, про це ходять анекдоти. Його учні з класу композиції від самого початку мали писати власну музику, навіть якщо їм бракувало технічного вміння, щоб написати грамотну фразу. Людяно, правда ж? Це не по-німецькому, але людяно. Один хлопець прийшов до нього зі щойно скомпонованою піснею — свіжою і з проблиском таланту. «Tiens!**** — сказав Массне.— Справді мила річ. Слухай-но, в тебе ж, мабуть, є любка? Заграй їй свою пісню, вона їй напевне сподобається, а решта все влаштується». Невідомо, що означає «решта» — мабуть, геть усе, що стосується кохання й мистецтва. У вас є учні, maitre? Їм напевне не жилося б так легко. Але у вас їх немає. У Брукнера вони були. Він сам з ранньої молодості боровся з музикою та її священними труднощами, як Яків з янголом Господнім, і того самого вимагав від своїх студентів. Вони мали роками виконувати вправи зі священного ремесла, з основ гармонії й суворого стилю, перше ніж їм дозволяли заспівати пісню, і до любки ця музична педагогіка ніякого стосунку не мала. Можна бути наївною дитиною, але музика — це таємниче одкровення найвищого пізнання, служба Божа, а вчитель музики — первосвященик, пророк...

* На прощання (фр.).

** «Дай же, дай намилуватись» (фр.).

*** Він також (фр.).

**** Ти глянь! (Фр.).