Доктор Сон

— Я намагатимуся, — сказала вона. — Я намагатимуся щосили.

— Я знаю, ти будеш, — сказав він. — Я це знаю. Слухай, Абро, я так тебе люблю.

Вона відповіла:

— Я рада.

3

Клодет була на медсестринському посту, коли через сорок п’ять хвилин він приїхав у хоспіс. Він поставив запитання, яке ставив до того десятки разів:

— Він іще з нами?

Так, ніби йшлося про поїздку автобусом.

— Ледь-ледь.

— Притомний?

Вона зробила хвилю рукою.

— Туди-сюди.

— Аззі?

— Побув там трохи, але вилетів геть, коли туди увійшов доктор Емерсон. Емерсон уже пішов, він зараз оглядає Аманду Рікер. І щойно він звідти вийшов, Аззі відразу ж зайшов назад.

— Нема транспорту до шпиталю?

— Неможливо. Поки що. Там аварія, зразу за кордоном, у Касл-Року зіштовхнулися чотири машини, на 119-му шосе. Багато поранених. Вже чотири швидких послали туди, а також вертоліт служби «Лайф Флайт». Перевезення до шпиталю для когось із них ще могло б мати сенс. А щодо Фреда… — вона знизала плечима.

— Що трапилося?

— Ти ж знаєш нашого Фреда — гидомирний фанат гидомирної їжі. «Мікі Д»[411] його другий дім. Інколи він дивиться, коли перебігає туди через Кренмор-авеню, інколи ні. Просто вважає, що люди заради нього зупиняться. — Вона наморщила носа й вистромила язик, ставши схожою на малу дитину, якій до рота потрапила якась гидота. Брюссельська капуста, наприклад. — Така зарозумілість.

Ден знав звички Фреда і знав його зарозумілість.

Він пішов по свій вечірній чизбургер, — сказала Клодет. — Копи забрали до в’язниці жінку, яка його збила — дівуля була така п’яна, що стояти ледь могла, так я чула. Вони ж принесли Фреда сюди. Лице в нього розбите на яєчню, стегно і груди потрощені, одну ногу йому майже зовсім відірвало. Якби тут не було Емерсона з обходом, Фред відразу помер би. Ми зробили йому все, що вимагає «тріаж»[412], зупинили кровотечу, але навіть якби він був у суперовому фізичному стані… якого наш дорогий Фредді аж ніяк не мав… — Вона знизала плечима. — Емерсон каже, що обов’язково пришлють швидку, коли розберуться з аварією в Касл-Року, але на той час він уже відійде. Доктор Емерсон міг би з цим не погодитися, але я вірю Аззі. Тобі краще вже піти туди, якщо йдеш. Я знаю, що ти з ним ніколи не ладив…

Ден подумав про ті синці, які пальці цього санітара колись залишили на руці бідного старого Чарлі Хейза. «Жаль чути, — промовив тоді Карлінг, коли Ден сказав йому, що старий уже відійшов. Такий собі, весь безтурботний Фред, похитується на стільці, поїдаючи «Дрібні монетки». — Але ж саме для цього вони тут, хіба не так?»

А тепер Фред лежав у тій самій кімнаті, де помер тоді Чарлі. Життя — це колесо, і воно завжди і знову повертається назад.

4

Двері апартаменту «Алан Шепард» стояли напівпрочиненими, але Ден все одно постукав, із ввічливості. Він ще у коридорі почув хрипке, булькотливо-вискливе дихання Фреда Карлінга, хоча Аззі воно, схоже, не турбувало, кіт лежав, згорнувшись у ногах ліжка. Карлінг лежав на гумовому простирадлі, на ньому не було нічого з одягу, окрім закаляних кров’ю трусів-боксерів і багатьох акрів бинтів, більшість з яких вже були просочені кров’ю.

— Фреде? Це Ден Торренс. Ти мене чуєш?

Розкрилося його одне вціліле око. Дихання збилося. Потім почувся короткий хрип, що міг бути «так».

Ден пішов до ванної кімнати, намочив ганчірку теплою водою, викрутив. Це було те, що він робив багато разів. Коли він повернувся до ліжка Карлінга, Аззі зіп’явся на лапи, потягнувся тим елегантним, з вигинанням спини, способом, що його вміють коти, і зістрибнув на підлогу. Він трішки кульгав. Він був уже дуже старим котом.

Ден сів на краєчок ліжка і лагідно витер ганчіркою ту частину обличчя Фреда Карлінга, яка була порівняно цілою.

— Дуже сильно болить?

Знову той хрип. Ліва рука Карлінга була сплутаним клубком переламаних пальців, тож Ден взяв його за праву руку.

— Тобі не треба говорити, просто розповідай мені.

(«зараз вже не так сильно»)

Ден кивнув:

— Добре. Це добре.

(«але мені страшно»)

— Там нема чого боятися.