Читаем Домашнє вогнище полностью

Під’їжджали. Хлопець знав це ще до того, як машиніст попередив його свистком. Тоді він побачив Еша й фургон, віжки неодмінно прив’язані до ручки гальма, хоч на самій тільки хлопцевій пам’яті майор Де Спейн уже вісім років забороняв йому так робити; поїзд сповільнював швидкість, брязкіт і клацання зчеплень прокотилося до хвоста поїзда, службовий вагончик повільно проминав фургон, коли хлопець зіскочив з рушницею в руці, кондуктор нахилився над ним і подав сигнал машиністові, хвіст поїзда ще повз, а чахкання паровичка все швидше й швидше врізалося в безлунну німотність пущі, дзвякіт буферів знову передався вздовж поїзда, і нарешті й хвостовий вагончик набрав швидкості. А потім поїзда не стало, його зовсім і не було. Хлопець його й не чув. Незаймана пуща виросла й замкнулася вгорі, задумлива, байдужа, тисячолика, правічна, зелена, старша, ніж будь-який тартак, довша ніж будь-яка вузькоколійка.

— Містер Бун уже тут? — спитав хлопець.

— Він раніш за мене сюди забрався, — відповів Еш. — Коли я приїхав учора до Гоука, фургон стояв уже налаштований, а ввечері Бун зустрів мене на ганку в таборі. А сьогодні ще зарання подався в ліс. Казав, що йде до камедного дерева і що там його можна буде знайти.

Хлопець знав, де це: одиноке велике камедне дерево на узліссі, посеред давньої вирубки; коли скрастись туди нишком о цій порі року і зненацька вискочити на галявину, на дереві можна застукати з кільканадцять білок — вони там як у пастці, діватись їм нікуди, дерев навколо більш немає. Отож він і у фургон не сідав.

— Я піду туди, — сказав він.

— Так я й думав, — відповів Еш. — На те я й привіз коробку з набоями.

Він віддав хлопцеві коробку й почав розмотувати віжки з ручки гальма.

— Скільки разів майор тобі казав, що так не можна? — зауважив хлопець.

— Як не можна? — перепитав Еш. А тоді докинув: — І перекажи Бунові Хогенбеку, що обід буде на столі за годину, тож гав не ловіть, коли хочете обідати.

— За годину? — здивувався хлопець. — Та ще ж нема й дев’ятої. — Він вийняв годинника й повернув циферблатом до Еша. — Ось подивись.

Еш навіть не глянув у той бік.

— Це міський час. Ви тепер не в місті, а в лісі.

— Ну то подивись на сонце.

— А що сонце, — відмахнувся Еш. — Якщо ви з Буном Хогенбеком взагалі хочете мати обід, приходьте й обідайте, коли вам сказано. Потім я не матиму часу поратись у кухні, мені ще дрова рубати. Та й під ноги дивіться. Всякого тут гаддя повзає.

— Дивитимусь, — відповів хлопець.

І вже він був у лісі, не самотній, але усамітнений, і по-літньому зелене безлюддя огорнуло його. Ліс був усе такий самий, незмінний, він потребував змін не більше, ніж літнє зело, ніж осінні пожежі й дощі, ніж зимовий холод, а деколи, бува, й сніг…

того дня, того ранку, коли він уперше забив оленя і Сем помастив йому лице гарячою оленячою кров’ю, вони повернулись до табору, і йому й досі не забулося, як старий Еш недовірливо мружив до нього очі, бурчав і навіть почував себе ображеним, поки врешті Маккаслін підтвердив, що малий справді-таки сам забив оленя, а Еш того вечора сидів за пічкою набурмосений і неприступний, тож подавати вечерю мусив Джім, а потім він, Еш, розбудив їх спозаранку снідати, мовляв, сніданок уже на столі, хоч було тільки пів на другу ночі, і майор почав сердито лаятись, а Еш буркітливо й насуплено відповідав щось, і нарешті з’ясувалося, що Еш хоче піти на полювання й забити оленя, не тільки хоче, а й твердо вирішив, і майор сказав:

«А нехай тобі, як його не пустимо, то доведеться самим і варити!»

І Волтер Юел додав:

«Або вставати опівночі і їсти, що він наготує».

Перейти на страницу:

Похожие книги

Север и Юг
Север и Юг

Выросшая в зажиточной семье Маргарет вела комфортную жизнь привилегированного класса. Но когда ее отец перевез семью на север, ей пришлось приспосабливаться к жизни в Милтоне — городе, переживающем промышленную революцию.Маргарет ненавидит новых «хозяев жизни», а владелец хлопковой фабрики Джон Торнтон становится для нее настоящим олицетворением зла. Маргарет дает понять этому «вульгарному выскочке», что ему лучше держаться от нее на расстоянии. Джона же неудержимо влечет к Маргарет, да и она со временем чувствует все возрастающую симпатию к нему…Роман официально в России никогда не переводился и не издавался. Этот перевод выполнен переводчиком Валентиной Григорьевой, редакторами Helmi Saari (Елена Первушина) и mieleом и представлен на сайте A'propos… (http://www.apropospage.ru/).

Софья Валерьевна Ролдугина , Элизабет Гаскелл

Драматургия / Проза / Классическая проза / Славянское фэнтези / Зарубежная драматургия
Лира Орфея
Лира Орфея

Робертсон Дэвис — крупнейший канадский писатель, мастер сюжетных хитросплетений и загадок, один из лучших рассказчиков англоязычной литературы. Он попадал в шорт-лист Букера, под конец жизни чуть было не получил Нобелевскую премию, но, даже навеки оставшись в числе кандидатов, завоевал статус мирового классика. Его ставшая началом «канадского прорыва» в мировой литературе «Дептфордская трилогия» («Пятый персонаж», «Мантикора», «Мир чудес») уже хорошо известна российскому читателю, а теперь настал черед и «Корнишской трилогии». Открыли ее «Мятежные ангелы», продолжил роман «Что в костях заложено» (дошедший до букеровского короткого списка), а завершает «Лира Орфея».Под руководством Артура Корниша и его прекрасной жены Марии Магдалины Феотоки Фонд Корниша решается на небывало амбициозный проект: завершить неоконченную оперу Э. Т. А. Гофмана «Артур Британский, или Великодушный рогоносец». Великая сила искусства — или заложенных в самом сюжете архетипов — такова, что жизнь Марии, Артура и всех причастных к проекту начинает подражать событиям оперы. А из чистилища за всем этим наблюдает сам Гофман, в свое время написавший: «Лира Орфея открывает двери подземного мира», и наблюдает отнюдь не с праздным интересом…

Геннадий Николаевич Скобликов , Робертсон Дэвис

Проза / Классическая проза / Советская классическая проза