Дорогами Маклая

Анітрохи не турбуючись про те дивне враження, яке справила його поява в готелі, він удавано незворушно сказав, що прийшов до Маклая, власне, за дорученням Ліннеївського товариства Нового Південного Уельсу[69]. Кілька років тому багато членів цього Товариства, мовляв, були захоплені звертанням Маклая до всіх ботаніків світу, в якому він закликав створити на Яві для загальної користі Бюйтензорзький ботанічний сад (читаючи батькові вранішні сіднейські газети, Еллі попрацювала недаремно). І ось тоді нібито, познайомившись з ідеєю Маклая щодо інтернаціонального наукового центру ботаніків, вони вирішили за таким же зразком створити на базі музею Маклея міжнародний науково-дослідний інститут, який би вивчав унікальну австралійську фауну. На жаль, зроблено поки що не так багато, але деякими успіхами вже можна похвалитися. У музеї є експонати всіх відомих австралійських тварин, при Ньому створено також зоопарк і обладнано цілком сучасні лабораторії. Крім того, для більшої зручності приїжджих учених поряд з музеєм є квартира, куди Мак-лай, якщо він згоден прийняти їхню пропозицію про співробітництво, може переселитися хоч завтра. Там треба тільки дати лад у кімнатах. До завтрашнього дня все буде готове. До речі, дві лабораторії музею придатні для досліджень з порівняльної анатомії…

Пропозиція звучала більш ніж заманливо. Нема такого натураліста, який, уперше потрапивши в Австралію, не горів би бажанням якнайшвидше познайомитися з її дивовижною фауною, та ще й у повному зібранні одразу. З другого боку, лабораторії, квартира… Для вченого, що опинився в чужій країні і змушений був тулитися в якійсь клопівні, казка, а не пропозиція. І головне — дивовижний збіг: це було саме те, з чим Маклай збирався виступити в Сіднеї. Як ви пам'ятаєте, міжнародні наукові центри з різних галузей природознавства були його мрією. Такий центр він мав намір створити й тут, в Австралії, сподіваючись розворушити для цього Ліннеївське товариство, про діяльність якого він був добре поінформований. В Австралії, яка не мала тоді своєї Академії наук, воно фактично її заміняло.

Певна річ, Маклай зрадів, почувши від Маклея, що його ідея міжнародного співробітництва вчених в Австралії давно знайшла підтримку. Чудово! Якщо вони зрозуміли необхідність спільних зусиль у розв'язанні навіть такої, здавалося б, суто місцевої проблеми, як вивчення австралійської фауни, то надалі можна розраховувати й на більше. Фауна фауною, вивчати її, звісно, треба, тим більше рідкісний тваринний світ Австралії, але є в природознавстві й куди серйозніші завдання. Біологія моря, його харчові ресурси для людства — ось що найближчим часом стане на порядок денний і потребуватиме уваги вчених усіх країн. Але для цочатку нехай будуть кенгуру. Важливо зробити перший крок, показати на практиці незрівнянну плідність колективної праці вчених без розрізнення націй і рас. Згодом, коли для всіх це стане очевидним фактом… О, плани в Маклая були широкі!

Забувши про дикунські манери непроханого гостя, Маклай дивився тепер на нього з повагою і вдячністю. Звідки йому було знати, що свій міжнародний музей-інститут сер Уїльям придумав на ходу? Згадав, про що читала йому після обіду Еллі, і миттю все обіграв, та так, що сам, мабуть, подумки вигукнув: «Еврика!» Адже ідея і справді була чудова. А Маклей, що робить йому честь, слів на вітер не кидав. Коли щось і вигадував раптом, він однаково встигав усе зважити.

Пославшись на авторитет Ліннеївського товариства, сер Уїльям мав підстави думати, що його повноваження Товариство підтвердить і заперечувати проти створення міжнародного музею-інституту ніхто з ліннеївців не буде. Адже музей належав Маклеєві. До того ж він був членом правління Товариства і його банкіром.

І справді, другого ж дня Маклая обрали почесним членом Ліннеївського товариства і офіційно призначили його науковим консультантом музею-інституту Маклея, який віднині переходив під опіку Товариства і розглядався вже як міжнародний центр по вивченню австралійської фауни. Зважаючи на всесвітню відомість Маклая і його великі заслуги перед наукою, правління Товариства визначило йому платню на рівні академіка — 1200 фунтів стерлінгів на рік. Якщо не брати до уваги періодичних субсидій Російського географічного товариства, це була його перша в житті регулярна платня, на яку він міг не тільки безбідно жити, але й здійснювати свої подорожі по островах Океанії.

Звісно, обставин, які спонукали Ліннеївське товариство так високо оцінити заслуги іноземця, сам Маклай не знав. Та, певне, і не повірив би, якби йому хтось сказав, що причиною всього були не стільки заслуги, скільки симпатія, що виникла до нього у Маклея з першої хвилини. Судячи з протоколу розширеного засідання правління Товариства, на якому всі, починаючи з Маклея, говорили про нього багато приємного, зміст більшості виступів був надто вже близький до тексту статті з «Сідней морнінг геральд».