Дорогами Маклая

Не допомагали Крузенштерну ні його особисті переконання, ні те, що його знала вся Європа. Підлеглі йому вихователі дуже скоро зрозуміли, що директор важить мало, знущалися над поглядами вченого старця, який на півстоліття випередив свій час, і спільно, варварською зграєю своєю доводили пустопорожність його сподівань. Їхнє самолюбство наглядачів було ображене категоричною забороною нового господаря бити й шмагати без його відома. До Крузенштерна кожен офіцер мав необмежене право на тіло вихованця; шмагали після програшу, перепою, після сварки між собою, коли були пойняті захватом від якоїсь актриси або досадою на лакея; коротше кажучи, панувало свавілля лозини. За мого часу, всупереч людяним прагненням директора, якому чинили свідомий опір, замість свавілля лозини було впроваджено систему лозини. Перш ніж застосовувати фізичне покарання, Крузенштерн вимагав зробити спробу переконати, вплинути моральними засобами. Та підлеглі його були зовсім не здатні до того й виводили старого з терпіння, щоразу докладно доповідаючи йому, яких педагогічних зусиль вони мовбито доклали. Насправді ж ці зусилля обмежувалися лайкою і стусанами, а доповідали про них з єдиною метою — наблизити винуватця до юдолі плачу й страждання… А чи повірять, що мені, одинадцятилітньому, дали 200 ударів за грубість; але моя доля «не така вже була нещаслива». Були аматори, що шмагали без ліку, з цинічними примовками, а мудрий Качалов, який виконував обов'язки головного заплічного майстра, давав близько 600 ударів, певно, для підтримки гідності свого адміральського чину…

Добре, якби думали вганяти через «нашкірний процес» моральні принципи чи упокорювати приниженням, або, нарешті, мали намір впливати таким чином на інших, які ще не спробували «героїчних ліків», але потребують їх; та ба: шмагали зовсім не зважаючи ні на фізичні сили «пацієнта», ні на його психіку: про це просто не думали і злість за втрату сваволі зганяли на наших спинах без найменшого докору совісті… Тож не дивно, що від безсердечності вихователів вихованці невдовзі втрачали вогник сімейної ніжності, який розчулював душу, й самі перетворювалися на юних спартанців. Побої і стусани не вщухали в години дозвілля, і більший чи менший ступінь витривалості без нарікань був мірилом моральної сили, а це звичайно призводило до того, що побитий, у свою чергу, духопелив іншого. Так діяв у корпусі закон помсти…»

На цьому саме матеріалі юний фельдфебель Шестаков і написав своє нове «Лихо з розуму», за що й був вигнаний з корпусу без документів про те, що склав офіцерські екзамени, і хто знає, якою була б подальша доля цього талановитого юнака, якби Михайло Петрович Лазарєв, що командував тоді Чорноморським флотом, не взяв його до себе спочатку юнкером, а потім, після складання повторних офіцерських екзаменів, — мічманом.

Не послухався Ваня Горюн доброї батьківської поради, як поводитися у світі невігласів, і все довелося починати спочатку…

Та коли вже людина талановита, рано чи пізно талант своє візьме. Обдарованість можна принизити, можна позбавити волі, піддати яким завгодно випробуванням, але поки в грудях обдарованої людини б'ється серце, знищити її жагу творити неможливо.

За 14 років служби під командуванням адмірала Лазарева Шестаков став блискучим офіцером, брав участь у кількох битвах і був нагороджений бойовими орденами, та найважливіше, що він зробив за ці роки, — перша лоція Чорного моря. Це, власне, взагалі була перша морська лоція, від початку до кінця створена в Росії російським автором, фундаментальна праця з картами чорноморських глибин і течій, панівних вітрів, з докладним описом гаваней та берегів.

Звичайно лоції створюються колективно, зусиллями численних гідрографічних експедицій, і, коли побачила світ лоція Шестакова, ніхто з учених гідрографів не хотів вірити, що всі дослідження для неї виконала одна людина і вона ж усе викреслила й написала, тим більше, що це був якийсь безвісний капітан-лейтенант. Не сім же голів у нього! Та й фізично це неможливо… Але факт лишався фактом, і діамантовий перстень — найвищу нагороду за видатні роботи в галузі гідрографії — Академія наук Росії в 1852 році вручила Іванові Олексійовичу Шестакову.

Тим часом за рекомендацією адмірала Лазарева його посилають в Англію для нагляду за будівництвом парової шхуни «Аргонавт». Через рік він приводить новий корабель у Миколаїв і, окрім усього, привозить з собою велику книжку «Історія британського флоту», яку він сам переклав на російську мову і яка потім була видана в Петербурзі й стала взірцем для створення «Історії військово-морського флоту Росії».

Та не це головне» Одного року Іванові Олексійовичу було досить, щоб повернутися в Росію досвідченим спеціалістом зовсім нового типу кораблебудування (парового), і в 1854 році, в розпалі Кримської війни, за його проектами на корабельнях Миколаєва, Петербурга, Кронштадта розпочинають будувати 20 експериментальних гвинтових суден, 75 гвинтових канонерок і 14 гвинтових корветів — цілий флот!