— Зараз зрозумієте. Та спершу повернімося до рапортів командира корвета. 12 листопада 1882 року, приблизно через два тижні після відплиття «Скобелева» з Порт-Саїда, капітан-лейтенант Благодарєв сповістив з Адена: «В Адені я одержав телеграму від його превосходительства директора канцелярії Морського міністерства з наказом після прибуття в Сінгапур чекати спеціальних інструкцій, надісланих поштою». Що це за інструкції, він ще не знає і, прибувши 20 грудня в Сінгапур, їх» там не знаходить, тому другого дня пише в черговому рапорті: «Сподіваюся закінчити всі роботи в перших числах січня і, вийшовши через Зондську протоку, обігнути Австралію із західної сторони, а там, вступивши в західні вітри, пройти південною її стороною, потім піднятися в Сідней, звідки вже відбуду згідно з одержаним мною розпорядженням». Отож, залишивши Одесу, куди прямував «Скобелев»?
Я розгублено знизав плечима.
— Виходить, у Сідней.
— Саме так! — переможно підвищив голос Сава Христофорович. — І далі за розпорядженням, про яке ми також знаємо із щоденника Шестакова: дочекатися в Сіднеї Маклая, взяти його на борт і з ним рушати до Адміралтейських островів, потім — у новогвінейську затоку Астролябії і до островів Пелью, де, зустрівшись з крейсером «Африка», передати йому Маклая, а самому прямувати у Владивосток до командуючого загоном кораблів у Тихому океані контр-адмірала Копитова. Але 15 січня в Сінгапур замість інструкцій прибув на крейсері «Африка» сам Копитов, який переніс свій прапор командуючого на «Скобелев» і наказав Благодарєву повертати корвет на Далекий Схід…
— Стривайте, я все-таки чогось не збагну: то «Скобелев» пливе в Сідней, то Копитов завертає його на Далекий Схід, але якимось чином він раптом потрапляє в Батавію й нарешті йде до Нової Гвінеї. Куди ж він повинен був вирушити згідно з розпорядженням?
— У Владивосток, де йому належало нести патрульну службу.
— Копитов скасував наказ міністра?
— Ні, звичайно. Несподівано виявилося, що в Кронштадті в червні вивільнялися три доки, а на Далекому Сході три кораблі з чотирьох, що становили Тихоокеанський загін, — крейсер «Африка», фрегат «Герцог Эдинбургский» і кліпер «Вестник» потребували капітального ремонту, причому неодмінно в доках. Тому сам Шестаков свій попередній наказ і змінив, давши телеграму Копитову, щоб той з цими трьома кораблями відплив назустріч «Скобелеву» в Сінгапур, а потім, провівши «Африку», «Герцога Эдинбургского» і «Вестника» в Росію, повернувся на корветі «Скобелев» у Владивосток, а по Маклая послав кліпер «Пластун», що лишився в його розпорядженні й виконував роль посильного судна, оскільки до патрульної служби той був непридатний. Проте незабаром з'ясувалося, що в Сінгапурі для «Скобелева» нема якісного вугілля. Довелося прямувати, щоб узяти його, в сусідню Батавію. Отут і сталася та справді випадкова зустріч з Маклаєм, який, почувши, що в Сідней по нього послали «Пластун», просто кажучи, закомизував[18]
. А річ у тім, що «Пластун» був тоді об'єктом глузування російських моряків. Він наче виправдував свою назву й ледве повз по морській гладіні навіть при погожому вітрі, роблячи не більше семи миль за годину. Якби Маклай вирушив на ньому із Сіднея до Нової Гвінеї, то втратив би вдвічі більше часу, ніж на корветі «Скобелев». А йому одразу після весілля, яке на нього чекало в Сіднеї, надовго залишати Австралію, певна річ, не хотілося. Про це Копитов і сповістив Шестакову по телеграфу з Батавії. І Шестаков, дарма що «Пластун» на шляху до Сіднея вже пройшов усі проміжні порти й повернути його тепер було неможливо, дозволив Копитову задовольнити прохання Маклая. Звичайно, з точки зору заповзятого служаки такий вчинок міністра аж ніяк не можна виправдати. Мало того, що він на два з половиною місяці залишив далекосхідні береги без жодного патрульного судна, плавання Маклая на корветі «Скобелев» зрештою обійшлося флоту щонайменше в триста тисяч карбованців!— П'ятдесят три дні плавання «Скобелева» коштували триста тисяч?
— Ви забули «Пластуна», який двісті одинадцять днів проходив надаремне з Владивостока до Австралії й назад та ще двадцять днів простояв на ремонті в Сіднеї. А день утримання кліпера в морі у 1883 році коштував у середньому 900 карбованців і 1100 карбованців — в іноземному порту. Та ще вартість ремонту. Можете бути певні, моя арифметика — без будь-яких перебільшень. Коли я кажу, що тільки перші й треті відвідини Маклаєм бухти Астролябії обійшлися російському військово-морському флоту, тобто Росії, в один мільйон сто тисяч карбованців, то цю цифру взяв не з голови. Усе перевірено за рапортами й рахунками командирів «Витязя», «Изумруда», «Скобелева» і «Пластуна».