Дорогами Маклая

Потреба в допомозі китайців відпала тільки в середині минулого століття, коли кілометрів за десять від міста, біля мису Танджунг-Пріок (мис Горщика), було виявлено замулений великий кораловий риф. Його розчистили й спорудили першокласні моли для великих океанських су-ден. Місцевість там також болотиста, але гирло Чілівунгу далеко, тому небезпека лишитися без порту відпала. Берегова лінія біля Танджунг-Пріоку не змінюється. Голландці дістали можливість відійти від моря на будь-яку відстань, аби можна було підвести туди надійний судохід-ний канал. Вони прокопали його на п'ятнадцять з гаком кілометрів.

Для Батавії настав золотий вік. Віддалене від моря Нове місто незабаром дістало титул Королеви Сходу — найкрасивішої столиці Південно-Східної Азії. Ось як описував європейську частину Батавії Станюкович, який побував тут трохи раніше ніж Миклухо-Маклай:

«Коляска… в'їжджає в якийсь чарівний суцільний велетенський сад, серед якого широкі алеї вимощені мов чудове шосе, покриті піском… Скрізь краса, скрізь соковита пишна зелень, серед якої сяють яскраво-червоні квіти алое й кактусів… Крізь густе листя праворуч і ліворуч кокетливо визирають невеликі одноповерхові білі, наче мармурові, будинки, або, точніше, палаци-вілли, з великими верандами, заставленими квітами. До них вели бокові алеї.

Саме в цих розкішних будинках… і мешкають господарі острова — голландці й взагалі тутешні європейці, — серед густого парку, зелень якого зменшує спеку, у високій, здоровій місцевості, оточені всіляким комфортом, пристосованим до екваторіального клімату, безліччю тубільців-слуг, неймовірно дешевих, нагадуючи своїм дещо розбещеним способом життя плантаторів Південної Америки і, либонь, багатих панів кріпацького часу…»

Машина мчить далі, і знову ті самі потонулі в зелені й квітах особняки. Здається, це не район столичного міста, а курортне селище.

Несподівано над дорогою — кам'яний міст, такий, як на московському Садовому кільці біля Кримської площі. Пірнувши під нього, машина вихоплюється на проспект Генерала Судирмана. Сади скінчилися. Назустріч мчить асфальт.

Проспект Генерала Судирмана — найбільша вулиця Джакарти. І найоригінальніша. Уявіть собі кілька кілометрів стрімкого дорожнього полотна завширшки понад сто метрів. Вузькими прямокутними газонами воно поділене на три рівні частини. Дерев майже нема. По краях газонів і на узбіччях дороги через кожні двадцять — двадцять п'ять метрів — залізобетонні слупи, верхівки яких завершуються вигнутою, як хокейна ключка, люмінесцентною лампою. У цих слупах, високих і тонких, — уся архітектура проспекту.

Проїжджа частина вулиці чудова. Простора, ідеально чиста. Та розмах проспекту надто не гармоніює з його будинками. Ліворуч і праворуч хаотичне нагромадження халуп, напіврозвалених, з дірявими покрівлями, обвішаних якимось дрантям.

А в кінці проспекту над усією Джакартою підноситься готель «Індонезія» — ультрасучасна чотирнадцятиповерхова будівля із скла й бетону, останній крик прогресу. Проект будівлі розробили японці з допомогою своїх електронно-обчислювальних машин. Над вікнами треба було поставити такі дашки, щоб у номери не попадало сонячне проміння й водночас було багато світла. Будівництво коштувало вісім мільйонів доларів. Сума велика, можна забудувати чотири- і п'ятиповерховими будинками весь проспект.

За готелем починається колишня стара Батавія, точніше, колишнє Нове місто, про яке писав Станюкович. Відтоді воно майже не змінилося, тільки подекуди з'явилися нові будівлі в стилі модерн. Красою своєю вони не поступаються перед старими. Високі сріблясті дахи, стіни обличковані візерунчастою світло-кремовою плиткою. Замість балконів, якщо будинок багатоповерховий, на кожному поверсі від рогу до рогу повиті квітами веранди. Багато скла, витончені портики, широкі засклені під'їзди, до яких ведуть такі ж широкі мармурові сходи. А навкруг — пальми, столітні варингіни, канарії, агави і квіти, квіти… Від одного будинку до другого іноді сотні метрів. Здається, вони розкидані по парку стихійно, без будь-якого плану. Сплановано тільки сам парк, усі вулиці-алеї якого кілометровими скісними променями ведуть до широкої прямокутної площі. Вона в глибині парку начебто посередині величезного круга.

Тінисті корти, зелені галявинки, на яких грають у гольф, фонтани, величезні клумби. І — тиша. Коли-не-коли прошурхотить по асфальту машина, неквапно перейде вулицю випадковий перехожий… Пожвавлено тут буває тільки вранці й увечері, в години пік і коли люди виходять на прогулянку.

Це тепер центр Джакарти, один з найрозкішніших районів міста. Тут розміщені урядові установи і живуть ті, хто має багато грошей. Досить сказати, що твій дім у Ментензі (так тепер зветься цей район), і всі зрозуміють, яке становище ти посідаєш в суспільстві. Отже, ти або високопоставлений урядовець, або власник значного капіталу.