Дорогами Маклая

Майбутню столицю Нідерландської Ост-Індії голландці уявляли собі другим Амстердамом. Зігнавши на джайякертські болота сотні тисяч яванців, вони наказали копати канали й висаджувати на їхніх берегах дерева. Потім заходилися будувати дво- й триповерхові будинки з товстими стінами й маленькими стрілчастими вікнами. Яванський Амстердам, однак, не вийшов. Півроку над Явою ллють дощі, гомінкі тропічні зливи, що спричиняють бурхливі паводки. За околицею Джакарти — гори. Під час повені річка Чілівунг несе з них дуже багато гальки, мулу й рослинних решток. У гирлі річки й прибережній смузі моря все це осідає, утворюючи болота й мочарі. Якщо в Голландії море наступає на сушу, то тут навпаки — воно відступає. Якось у кінці сімнадцятого століття збіглися повінь і землетрус. На південь від міста, біля вулкана Салак, де бере свій початок Чілівунг, сталися оповзні. В річку обвалились мільйони кубометрів грунту. Потоки грязі по руслу Чілівунгу ринули до моря. Приріст суші, точніше боліт, за одну добу становив сімдесят п'ять метрів! Річка вийшла з берегів, затопила все місто.

Коли вода спала, всі будівлі знову опинилися посеред болота. Канали занесло мулом, і вони перетворились на розсадники малярійних москітів та комара анофелес — носія вірусу жовтої пропасниці.

Спека, насичене болотними випарами повітря. Важкі кам'яні будівлі поступово осідали в землю. Втім, у них і так жити тепер було неможливо. Прохолодний бриз поглинала щільна стіна дерев, що росли вздовж каналів. Тому будинки не просихали, а тільки розжарювались. Крізь маленькі вікна помешкання провітрювалось погано, й воно було мов пекельна духовка.

Почалися епідемії. І тубільців, і європейців вони косили тисячами. Мало хто з колоністів витримував на Яві більше трьох років. З Європи приїздили сюди, щоб розбагатіти, добре погуляти й через два — два з половиною роки чкурнути назад.

Та відмовитися від свого безглуздого задуму побудувати другий Амстердам голландці нізащо не хотіли. Ішли вслід за відступаючим морем і знову будували такі самі будинки й канали. Зупинитись осторонь моря вони не могли, їм потрібен був порт, щоб вивозити багатства колонії, і фортеця на березі моря, щоб відбивати напади інших європейських завойовників, які також мріяли закріпитися на острові прянощів. Фортеці перебудовувалися й будувалися заново багато разів. Руїни останнього форту, який колись наполовину виступав у море, тепер були за два кілометри від берега!

Історія Джакарти, або, як її називали голландці, Батавії[20], — літопис великих трагедій, жахливі сторінки марної боротьби з повенями, мулом і пропасницею. Замість багатства тисячі колоністів знаходили в Батавії свою загибель. Смертність серед європейців досягала в середньому тридцяти восьми процентів, а в деякі роки перевищувала навіть п'ятдесят процентів.

Вербувати в Голландії чиновників для служби в Батавії ставало дедалі важче. Було видано особливий королівський указ, згідно з яким смертний вирок або тривале ув'язнення карним злочинцям замінювали засланням у Батавію. Всякого злочинця європейського походження, хай то буде злодій чи вбивця, аби він хоч трохи знав грамоту, тут призначали на посаду якогось колоніального адміністратора. Пуття з отаких адміністраторів, звичайно, було мало. Коли підрахували витрати на будівництво Батавії й порівняли їх з прибутком, який одержали з усієї Ост-Індії, то з'ясувалося, що колонія завдала Нідерландам збитків на 134 мільйони гульденів. На той час це була фантастична сума.

Стало зрозуміло, що від моря треба йти ближче до підгір'я. Місцевість там вища всього на чотири-п'ять метрів, але кліматичні умови значно кращі. Різниця дивовижна, неначе інший світ. Менше опадів, не буває бурхливих повеней і нема тієї нещадної спеки, яка виснажувала всіх на узбережжі. Та відійти до підгір'я означало відмовитися від наміру мати порт і морську фортецю. І не тільки тому, що їх довелося б залишити на поталу нещадній стихії. При першій же нагоді їх знищили б тубільці. Змушені відступити перед силою європейської зброї, яванці вважали свою поразку тимчасовою. Горді, з розвиненим почуттям національної свідомості, вони шкодили непрошеним чужоземцям де тільки могли.