Доторк

Чоловік продав радіоактивну капсулу сусідові, що поклав її у свій гараж. Тієї ж ночі чоловік побачив дивне блакитне світіння з капсули і, вважаючи, що вона може мати якусь цінність або, можливо, надприродні сили, забрав її в дім. Протягом трьох днів вони з дружиною запрошували сусідів, друзів та родичів, щоб ті подивилися на яскраву речовину.

За допомогою викрутки один із друзів відколов кілька фрагментів порошку цезію. Деякі були завбільшки з боби, деякі — як зерна рису. Чоловік забрав кілька шматочків додому, віддав один братові, а також іншим у сім’ї. Деякі з них прикрасили собі шкіру яскравим синім порошком.

Дружина сусіда невдовзі почала страждати від блювоти й діареї. Місцевий лікар запевнив, що в неї алергічна реакція на їжу й що просто треба відпочити. Невдовзі жінка померла.

Приблизно в той же час один із працівників звалища забрав кілька шматочків цезію собі додому, де залишив їх на кухонному столі. Його шестирічна дочка, що гралася цезієм перед вечерею, також померла.

Унаслідок інциденту опромінилося 249 людей. 550 працівників протягом 4 місяців перевіряли й знезаражували радіоактивні місця, а ще три місяці знадобилося, щоб знезаразити 45 громадських місць.

Радіоактивний єгиптянин

28 червня 2000 року «Арабські новини» повідомили, що якийсь радіоактивний матеріал знайшли в будинку фермера, що проживав у єгипетському селі Меет-Хайфі губернаторства Кальюбія. Спочатку Міністерство охорони здоров’я Єгипту оголосило, що джерело радіації — це радіоактивні викиди, завезені з-за кордону.

Наступного дня «Арабські новини» опублікували виправлене повідомлення Міністерства охорони здоров’я. Насправді 5 травня 2000 року цей фермер знайшов металевий інструмент на дорозі біля його села Меет-Хайфи. Переносний рентгенограф містив іридій-192, бета-гамма-випромінювач, який використовують у промисловій радіографії для перевірки злютованих швів у нафтових трубах, а також для проведення інших промислових перевірок.

Вважаючи, що пристрій має якусь цінність, чоловік забрав його додому. 200–300 односельців пізніше опромінилися. Фермер і його дев’ятирічний син померли через кілька днів.

Крадії в Таїланді

Банґкок, Таїланд. «Щоденний оглядач Оману» (1 жовтня, 2001 рік) повідомив, що 19 вересня пристрій, який використовують для перевірки зволоженості ґрунту, викрали зі складу цивільного будівництва.

У статті йшлося: «Існує загроза, що не в тих руках він може спричинити травми й смерть, повториться торішній інцидент, коли триста людей загинуло внаслідок контакту з радіоактивним кобальтом-60». Від радіації, згідно зі статтею, також постраждало одинадцятеро людей, крім того, вона справила довготривалий вплив на сотні інших постраждалих.

Начальник Комітету мирної ядерної енергії Кайнгкорн Петчабутр звернувся до крадіїв з проханням повернути техніку з цезієм-137, америцієм-241 та берилієм.

Невідомо, чи крадії прожили достатньо довго для того, щоб дізнатися, що викрали радіоактивний пристрій.

«Брудні» бомби

28 листопада 2001 року «Нью-Йорк таймз» опублікувала статтю в авторській колонці Мнасура Іджаза (науковця-ядерника, чий батько був один з піонерів ядерної програми Пакистану) і Р. Джеймза Вулсі, колишнього директора ЦРУ (з 1993 до 1995 рр.): «Навіть якщо ймовірність того, що терористи виготовляють ядерні бомби, невисока, значну загрозу становлять терористи, що використовують радіоактивні матеріали у виготовленні низькотехнологічних “брудних” бомб… Головна проблема для ядерної безпеки, яку сьогодні становить “Аль-Каїда”, — це доступ до радіоактивних матеріалів у Пакистані».

Автори зазначали, що, гадано, Ісламабад має матеріали для 25–40 бомб середньої потужності. Процедури зберігання змінилися 7 жовтня 2001 року, після початку американського бомбування Афганістану. «Ядра урану й плутонію, що зберігалися окремо, а також детонатори перенесли в шість нових таємних місць по всій країні».

«Ми знаємо, що частина цих радіоактивних матеріалів може опинитись у простіших вибухівках — аж до каністр із бензином. Ми знаємо, що терористи купують і продають радіоактивні матеріали для створення “брудних” бомб».

Радіобрухт

Згідно з повідомленням на веб-сайті newsteel.com, опублікованим у червні 1997 року, керівник радіаційної програми в 5-му районі Чикаго від управління охорони довкілля заявив, що кобальт-60 залишається поширеною проблемою в сталевій промисловості. Прилади, що містять кобальт-60 і використовувані в радіографії, не перебувають під належним контролем з боку їхніх власників і часто потрапляють у брухт.

Значна частина цих металів залишається непоміченою навіть після того, як їх перетоплять на сталь… У кількох випадках вироби зі сталі, імпортовані в США, мали високі рівні радіації від кобальту-60, зокрема продукти з Індії, Тайваню й Мексики. 1983 року в США одна зі сталевих компаній перетопила значну кількість кобальту-60, проте працівники виявили радіацію, ще поки рідка сталь була в ковші.