Доторк

У серпні 1997 року Міністерство енергетики оголосило про план продажу 6 тисяч тонн нікелю, а згодом іще додатково 10 тисяч тонн.

Хоча нікель був радіоактивний, Міністерство енергетики заявило, що, раз немає стандартів, яка радіоактивність у нікелі безпечна, воно наполягає, що ніяких правил не порушує.

Цей план зіткнувся з жорсткою опозицією. Директори сталевої промисловості й опоненти в Конгресі об’єдналися з керівниками профспілок та захисниками довкілля й розкритикували план. Радіоактивний метал, зазначили вони, може потрапити в деталі для автомобілів, застібки, столове приладдя та навіть у дитячі брекети.

Окружна суддя вирішила, що через закон, який забороняє судові процеси, що можуть затримувати очищення радіоактивно забруднених місць, вона не може зупинити план продажу радіоактивного металу. Як цитовано в «Томі Пейні: суб’єктивному журналі», суддя написала: «Існує значна потенційна загроза для довкілля. Процес знезараження більшої частини радіоактивного брухту наразі експериментальний… [Це]… лякає й хвилює, бо немає взагалі жодної можливості для громадського розгляду чи втручання в такій серйозній справі».

Комісія з регулювання поклала відповідальність на штат Теннессі, який схвалив продаж нікелю. Дослідження, що провело Управління охорони довкілля США, налічує 45361 місце, які, ймовірно, радіоактивно забруднені.

13 липня 2000 року міністр енергетики Білл Річардсон опублікував прес-реліз, у якому повідомлялося, що потенційно забруднений метал відправлять на перероблення». «[Це] частина нашої нової політики, спрямованої на забезпечення того, що радіоактивні матеріали не потраплять у споживчі продукти, а також на покращення керування брухтом на місцях виготовлення ядерної зброї…»

«…Герметизовані джерела радіації використовують у вимірюванні, калібруванні та інших галузях. Такі джерела можуть становити значний ризик для працівників сталевої промисловості й суспільства загалом, якщо їх викидають чи незаконно збувають… Я вимагаю в міністерства, — сказав міністр Річардсон, — мислити творчо».

Російський кореспондент в Японії

25 грудня 2001 року в Москві, згідно з «Нью-Йорк таймз», російський військовий суд засудив колишнього капітана флоту за шпигунство, бо той писав для японської газети й телебачення про утилізацію ядерних відходів. Раніше, 1997 року, його заарештували за участь в ефірі каналу «Ен-ейч-кей», де він викривав те, як російський флот утилізує відходи.

За словами речника російської ФСБ, капітана флоту визнали винним у переданні інформації Японії про те, як російський флот скидає стару зброю та ядерні відходи в Тихий океан.

«Радіокамера» Філіппін

У грудні 2001 року радіографічну камеру «Сентінел», модель 660В, схожу на «дерев’яну коробку для чищення взуття», вкрали в будівельної компанії в Лаван-Бато, що у Валенсуелі, поблизу Маніли.

Камера містить іридій-192, цезій-137 та америцій-241. Згідно з даними Філіппінського інституту ядерних досліджень, схожі випадки втрати радіоактивних матеріалів за кордоном спричиняли травми й навіть смерті людей, які з цим експериментували.

Інститут звернувся до власників звалищ, продавців брухту та громадськості з проханням про допомогу в пошуку краденого пристрою, проте станом на липень 2002 року «радіокамеру» так і не знайшли.