Драматичні твори

Анкето в. В касі? Е, то тих грошей не можна займати, ті гроші треба завтра ж платити в банк за викуп векселів.

Кучерявий. Яких векселів? Що ви беліберду верзете. Зараз же принесіть ці гроші.

Анкетов (в жахові). Та що це ви, Борисе Михайловичу, тих грошей не можна! Буде протест.

Кучерявий (стукотить по столу). Та що ви, з глузду з’їхали? Хто тут розпоряджається грішми — я чи ви? Зараз же видайте дві тисячі товаришу Бубнову. Мені таких булгах-терів не треба.

Анкетов. Слухаю, слухаю, зараз.

7

Увіходйть Суспа.

Кучерявий (до Бубнова). Зараз же бери в нього гроші і дуй.

Бубнов. Добре, я миттю. (Виходить з Анкетовим.)

Кучерявий. Ф-фу... аж втомився... ну, що поробиш з таким народом... не тямить ніякої культури — чисто свині... гади... (Підводиться І сякає ніс у плювальницю за поміччк) пальців, після чого виймає чисту хустку і витирає носа.)

Суспа (помітно стурбований І смутний). А ти все культуру насаждаеш. (Сідає.) Ой, стережись, брате, як би тобі нашої культури не показали. Я ось, здається, хитріший за тебе, а й то (зітхає) вже починаю сумніватись, чи тієї я тебе культури учив тоді на селі... (Закурює.) Ми з тобою, бачиш, думали, що культура — це така штука, щоб інші тебе боялися, да самому в смак жити, то ти, я бачу, цю науку добре зрозумів, але чи надовго...

Кучерявий (з щирим дивуванням). Ну, а як же? Навіщо ж тоді і головою бути, якої ж тобі ще культури?

Суспа. Щось вона мені боком вилазить та культура, чи то я тоді помилився, чи то, може, нова якась мода пішла, не розберу.

Кучерявий. Та що таке? Чого це ти справді якийсь смутний?

Суспа. Будеш смутний, коли прочухана дали, та ще вигнати в три вирви обіцяли.

Кучерявий. Да що ти? Де? За що?

Суспа. Е, довго розказувати, і хоч би за кого путящого, а то, тьфу, за шляпу; пам’ятаєш, я тобі казав тоді, що єсть такі мерзоти — шляпи — гнила інтелігенція, ось вроді твого секретаря, ну, то через таку ось шляпу; так би і дав по со-патці, ех!

Кучерявий. Ну, то й що ж?

Суспа. Що там що ж. Викликали до голови виконкому та в‘ Контрольну ¹⁹,— здається, ясно.

Кучерявий (зацікавлений і трохи кепкуючи). Ну, то чого ж ти не сказав їм як слід — по-пролетарському,— пам’ятаєш, як ти мене вчив, сміло, довго не думаючи — на ти.

Суспа. Е, то ти, я бачу, ще й глузуєш. Ні, брате, ця система тепер устаріла, я вже попробував, але й тобі не пораджу. Тепер, здається, крім смілості, ще й глузду питають на одному маті далеко не уїдеш.. (Зітхає.) Ну, то я піду. Це, братику, й тобі наука, щось-то ти дуже, я чув, розвернувся. Поставили тебе замість голови на час, а ти вже чудес натворив. Начувайся! Службовців порозганяв, замовців розгубив, понабирав собі скрізь, а ще кажуть, автомобіль купуєш. Дивись, як би не прийшлось знов до села на возі податись. Да, до речі, здається, твоя жінка тут.

Кучерявий (підскакує). Ну! Хто тобі казав? Ти її бачив?

Суспа. Ні, сам не бачив, Крига казав. Адже ж ти їй винен гроші. Дивись, чи не правити їх з тебе вона приїхала.

Кучерявий. А щоб її чорт забрав. От ще принесло не до ладу.-..

Суспа (підводиться). Ну, то я йду. Он до тебе хтось іде.

Виходить, пропустивши в дверях Крушевську, що увіходить з тією ж нервовою квапливістю в супроводі другої теж вичепуреної дами.

Кучерявий підводиться їм назустріч і радо вітає.

Кучерявий. А! Яка чудова нагода. Олена Петрівна! Лідія Василівна! Яка щаслива доля занесла вас до мене? Сідайте, прошу сідайте. (Метушиться, подає стільці.) Дуже радий.

Обидві сідають спиною до дверей.

Крушевська. Ах, якби ж то щаслива доля, а то якраз нещасна. На вас одна надія, милий Борисе Михайловичу... (Пряде очима.) Ви ж така мила, така культурна людина — справжній лицар. Я навіть навмисно взяла з собою Леночку, бо сама я не відважусь до вас і завітати.

Кучерявий (весело). Чому ж це так, хіба я такий страшний?

Крушевська (знов посилає бісика очима). Не страшний, а небезпечний,— ви ж знаєте, чим може бути небезпечний для жінки молодий, вродливий мужчина... А я ще, здається, не зраджувала свого чоловіка.

Протягом цієї розмови увіходить навспинячки Анкетов і крадеться до

ключика.

Кучерявий (перегибається до неї). А то невже ж ви така неприступна? Це ж лиходійство мати такі чудові очі, такі принадні. (Побачивши Анкетова, грозиться до нього кулаком.) Кш, геть, не можна!

Анкетов мімікою показує на живіт і рукою на ключ.

Кучерявий (грізно мате рукою). Геть! Не можна.

Анкетов зникає.

Крушевська (здивовано). Що таке? На кого це ви?

Кучерявий. Ат, це дурйий булгахтер,— ну, то невже ж, невже ж ви така жорстока?