Драматичні твори

1-й журналіст. Олександр Федорович — це явище містичне на нашому грунті, це історичний експромт, так, так... Панове, Олександр Федорович — це експромт Росії, що обрала його, і він — як нерозгаданий сфінкс серед маленьких піщинок... І як важко нам, журналістам, писати про Олександра Федоровича Тільки береш в руки перо — й одразу відчуваєш себе непомітним. І як не раз хочеш взяти в руки ніж, коли читаєш газету вандалів «Рабочий путь» ¹⁶, що так ображає златоуста свободи,— і не пером хочеш їм відповідати, а ножем.

Кілька г о л о с і в. ' Браво, браво, ви сказали блискуче!

1-й журналіст. Я рад, колеги,— це теж експромт від серця патріота. (Побачив, що один оісурналіст записує в блокнот, підійшов до нього, тихо.) Я прошу вас, не записуйте мої слова, вони вже в наборі у моїй газеті...

Журналіст (викреслює). Експромт в наборі... Пробачте.,.

Входить 2-й а д’ ю т а н т.

2-й ад’юта нт. Главковерх і перший міністр Олександр Федорович Керснський...

Всі витягнулись. Швидко входить Керенський під оплески журналістів, за ним троє з генерального штабу. Керенський зайшов за. стіл, зайду нього стали ад’ютанти. Він махнув рукою, оплески

стихли.

1-Й журналіст (підійшов, вклонився і подав квіти). Вэм, ідо Росію-багатостраждальницю...

К с р е и с ь к и й. Знову депутація і знову квіти. О Росіє, народе, що робиш ти зі мною? Щодня ти засипаєш мене квітами... квіти... квіти... квіти... Підійдіть ближче, громадяни Росії. Я знаю, важко вам, але згадайте своїх великих попередників, купців руських, що не раз Росію рятували. Я знаю, важко вам торгувати, вам, дрібним крамарям, знаю все, але той час недалеко, коли у вільній Росії зацвіте торгівля і кожен ваш карбованець буде швидко обертатись, а зараз терпіть, торгуйте, торгуйте, не закривайте крамниць своїх, допоможіть Росії вільній, і вона вас не забуде. Хай живе вільна Росія, хай живуть її вільні комерсанти!..

Журналісти зніяковіло аплодують.

1-й журналіст. Ми схвильовані...

Керенський. Пробачте, але у мене невідкладне засідання. На все добре!

Журналісти вийшли.

Ад’ютант. Громадянине міністр, насмілюся доповісти — це не крамарі, а журналісти патріотичних газет...

Керенський. Ах... а... а... крамарі?

Ад’ютант. Ви їх уже приймали вранці... Може, повернути журналістів?

Керенський. Верніть... Хоча ні... не треба... вони схвильовані, а моя промова підходить і до них — і крамарі, і журналісти мусять допомогти свободі... До мене нікого не пускати.

Ад’ютанти. Слухаєм. (Вийшли.)

Керенський (швидко ходить по кабінету, став). Ну що ж, мої генерали?.. Що ж ви скажете?.. Я вас слухаю. (Пауза.) Чого ж ви мовчите? Що думаєте ви робити?