Драматичні твори

Заслуговує на увагу плідний досвід ліплення такого винятково колоритного сатиричного типу, як Македон Сом з комедії «Над Дніпром», у якій драматург піднімав одне з найактуальніших питань — рівень керівника в сучасних умовах колгоспного виробництва. Корнійчук не шкодує комедійних барв, щоб розвінчати цього обмеженого, засліпленого честолюбством, самозакоханого обивателя на відповідальній посаді голови колгоспу. Гіпербола, гротеск, комічні невідповідності і контрасти, напрочуд соковита

образна афористична мова, комедійні ситуації та середовище підлеглих і покровителів, так зване комедійне тло,— усе спрацьовує на розкриття низької культури, духовної безкрилості й політичної короткозорості Македона, людини, проте, не однозначної, наділеної і гострою хваткою, і організаційними здібностями, і бурхливим темпераментом. Особистості неординарної, безперечно, яскравої, але не на своєму місці. Ось знову виникає альтернатива і міркування про значення людського фактора, плідне застосування господарських здібностей. Як би такий Сом міг розвернутися не в керованих зверху Гаврилами Нечаями колгоспах, а в кооперативному об’єднанні, де є простір для ініціативи! Тип був підмічений драматургом вдало, а от реальних обставин для його розквіту не було.

Комедія «Над Дніпром», як і драма «Крила», не в усьому задовольняла критику, але суспільне значення цих творів, сильних своїм сатиричним спрямуванням,— незаперечне. Порушуючи злободенні питання громадського буття, вони дошкульно, дотепно розвінчували волюнтаризм, чиновницько-бюрократичне зневажання вимог і потреб реальної дійсності, виявляли їх шкідливий, розтлінний вплив на суспільну моральність, на господарське життя країни. А комедійні і драматичні аспекти згаданих творів збагачували гуманістичну й демократичну їх наповненість, розцінюючи недовіру і байдужість до людей, до їх почуттів і потреб як явище абсолютно аморальне, Згубне для суспільства. Охоплюючи широке коло суспільних проблем свого часу — середини 50-х — початку 60-х років, що вимагали об’єктивного аналізу і невідкладного втручання, Корнійчук виступав як громадянин і державний діяч.

Громадянські позиції радянського митця, які письменник послідовно виявляв у своїй багатогранній літературознавчій, критичній та громадсько-літературній діяльності, знаходили втілення і в його художній творчості. Показова в цьому плані п’єса «Сторінка щоденника» (1964) — цікаве явище у творчій біографії драматурга не тільки для характеристики його власного світогляду, а й для розуміння складного етапу в суспільному житті країни після XX з’їзду партії.

Болючі роздуми митця над сучасним життям, сумніви у досконалості його знання, гірке усвідомлення неймовірного парадоксу, коли «про зорі знаєш більше, ніж про те, що відбувається тут, на маленькому клаптику землі», осмислення необхідності «частіше в своїй душі прополку робити», щоб не поросла вона бур’янами підлабузництва до «власть імущих», щоб на правильний шлях спрямувати свій талант,— в центрі драми. Протилежні погляди на життя у драматурга Аркадія Іскри — людини допитливої, чесної, яка відкрито дивиться правді в вічі, і закостенілого, непорушного у своїх застарілих світоглядних позиціях художника Богутовського, котрий не може відмовитися від звичних уявлень про життя, від завчених і тому зручних мистецьких засад.

Заперечуючи Богутовському, головний герой драми — письменник Іскра і сам проходить болісний шлях переоцінки, переосмислення своїх життєвих позицій, власних мистецьких уподобань. Справжній митець, щоб стояти на рівні свого часу, мусить бути з народом, писати правду про його життя, а не вишукувати самих «маяків». Відчутні автобіографічні нотки цієї п’єси і якийсь щемливо інтимний відтінок (недарма названо п’єсу так прозоро — «Сторінка щоденника») вносять у твір елементи сповідальності і філософського осягнення сенсу творчої праці, долі сучасного мистецтва, місця і ролі інтелігенції в загальнонародному житті.

’ П’єса «Сторінка щоденника» ніби на новому, вищому злеті, на іншому спіральному витку звертає нашу увагу на ті питання, які здавна хвилювали Корнійчука. З письменниками і художниками, вченими й артистами, лікарями і партійними керівниками зустрічаємося у п’єсах «На грані» і «Кам’яний острів», «Платон Кречет» і «Фронт», «Приїздіть у Дзвонкове» і «Калиновий Гай», «Чому посміхалися зорі» та «Мої друзі», «Розплата» і «Пам’ять серця». І щоразу це вже інші герої, вони відтворюють риси нової дійсності, особливості і прикмети свого конкретного часу. Глибоко симпатизуючи героям, письменник не ідеалізує їх, його персонажі — живі люди, не позбавлені вад І помилок. Але нещадним і безжальним, пристрасно гнівним виступає він щодо обивателів і міщан, які тільки претендують на звання інтелігентів. Бо, як неодноразово проголошував сам Корнійчук, висока приналежність до народної інтелігенції, чесна, відповідальна праця радянського письменника — це насамперед глибоко усвідомлений обов’язок перед своїм народом сумлінно, на повну силу трудитися для його щастя.