Драматичні твори

Т р о х и м. У неї Микола, мабуть, сидить, нащо їм перебивати. Кажуть — сьогодні хороша нова картина. Гаврило. Нова. «Чапаев». Сто разів бачив. Трохим. Так, може, підемо до дівчат у гуртожиток? Гаврило. А ну їх! Ходім, Трошо, дивитись «Чапаева» у сто перший раз.

Трохим. Оце вірно, Гавриле.

Гаврило розтягнув баян, ідуть наспівуючи. Входять Макар, Кіндрат,

Оксана.

Кіндрат. Що ж, ніби час спати. На добраніч. Макар. На добраніч.

Кіндрат пішов.

Оксана. Що Павло?

Макар. Злиться. Виходить, ще толк буде з нього. Входить Артем.

Оксана. Артеме, де це ти так довго пропадав? Артем. Справи затримали в місті.

Оксана. Іди, Артеме, вечеряти.

Артем. Дйкую, мамо, я їсти не хочу.

Оксана. Як тобі гарно в цьому мундирі.

Артем. Ну?

Оксана. Дуже до лиця.

М а к а р. А все-таки не для того ти вчився, став гірничим інженером, щоб у воєнному мундирі ходити. Петро загинув. Хто нашу честь шахтарську підтримає?

Артем. Тату, не в мундирі справа. Я офіцер, і честь офіцерська така ж, як і шахтарська. Хіба армія може зараз обійтись без інженерів?

М а к а р. Не може, це правда. Що ж, іди своєю дорогою.

Оксана. А я завтра іду на шахту.

Артем. Чого?

Оксана. Зібрала своїх товаришок. Йдемо на допомогу, беремо шефство над гуртожитком, їдальнею.

Макар. Мої старі приятелі Орлов, Хмара, Зінченко вирішили вийти з понеділка на шахту. Побачиш мою гвардію. Велика сила на «Зорю» іде...

А р т е м. Та хіба їх старі руки зможуть що-небудь серйозне зробити? Тобі давно пора відпочивати, а вони старші від тебе.

Макар. Діло не в руках. Вони підуть як інструктори. Будуть вчити людей, допоможуть навести порядок. Народ заслужений. Дійшло, товаришу інженере?

Артем. Дійшло. А все-таки вам, мамо, не варто йти на шахту.

Оксана. Батькові можна, а я що, старіша за нього? На цілих два роки молодша. Я розкажу отим дівчатам та хлопцям, що тепер прийшли в Донбас, як ми робили на англійця, як жили і що тепер Радянська влада зробила для шахтаря. Я їм, сто чортів...

Макар. Но, но, тільки не лайся.

Оксана. Не перебивай, коли правду кажу.

Макар. Іди, Оксано. Я з Артемом хочу поговорити. Не трать пороху, на шахті завтра про це скажеш.

Оксана. Скажу, ще не так скажу. На шахті мені ніхто рота не закриє. (Пішла.)

Макар. Там був?

Артем. Був, тату.

Макар. Що сказали?

Артем. Першим гестапівці² посадили нашого Петра, а через день — увесь комітет. Розстріляли коло старої шахти, але серед розстріляних Петра не було. Де він зник, ніхто не знає. Одне ясно: видав їх хтось з місцевих, але хто, невідомо! Більше нічого не сказали.

Макар. Нічого?

Артем. Нічого.

Макар. Усіх нагородили посмертно, а нашого Петра — ні.