Драматичні твори

Кіндрат. Це ж не я, а Макар Іванович — бригадир наш — так діло організував.

Павло. Макару Івановичу я виніс подяку в наказі.

Кіндрат. Спасибі. Спасибі. Хочу тобі, Павле Софроно* вичу, відкрити одну свою мрію.

Павло. Яку?

Кіндрат. Думаю виконати свій п’ятирічний план за півтора року. Макар Іванович обіцяв так організувати роботу в нашій бригаді, щоб моя мрія збулась.

Павло. Хочеш рекорд дати?

Кіндрат. План хочу дати. Завтра на партійних зборах дам слово комуніста.

Павло. Що ж. Давай руку. Це добре діло.

Кіндрат. Не підведу, Павле Софроновичу.

Павло. Вірю. (Пауза.) Дивлюсь на тебе, Кіндрате,

і згадую нашу молодість. Пам’ятаєш, як ми коногонами

робили? Га? В старих шахтах, без машин, шахтарі обушком довбають... Га? Які були шахтарі! Богатирі! Ваську Громова

і його друга Зубцова пам’ятаєш?

Кіндрат. Таких не забудеш.

Павло. Гуляють день, гуляють два, а потім як рвонуть, тільки возити встигай.

Кіндрат. І коник же у вас був — Орлик...

Павло. Орлик, Орлик!

Кіндрат. Літали ж ви на ньому!

Павло. Скажено їздив. Це правда. Дні молодості. Не забув, Кіндрате? (Починає співати.)

Кіндрат тихо грає і теж співає. Павло замовк, слухає, як Кіндрат грає і співає

пісню про коногона.

Кіндрат (співає).

Вот лошадь мчится по продольной ⁴,

По темной, узкой и сырой.

А коногона молодого Предупреждает тормозной:

— Ах тише, тише, ради бога!

Здесь ведь и так большой уклон.

На повороте путь разрушен,

С толчка забурится вагон.

И вдруг вагончик забурился,

Беднягу к парам он прижал.

И к коногону молодому Друзей на помощь кто-то звал.

Прощай навеки, коренная,

Мне не увидеться с тобой,

Прощай, Маруся ламповая,

И ты, товарищ стволовой.

Коли закінчив пісню Кіндрат — велика пауза.

Що з тобою, Павле?

Павло. Серце трохи... Нерви розходились... Кіндрат. Берегтись треба.

Павло. Пройде. (Дістав з ящика пляшку, закуску, наливає Кіндратові в стопку.) Бери, Кіндрате. За нашу молодість!

Кіндрат. А ти?

П а в л о. Не можна мені. Серце. Але випадок такий, що... мабуть, трохи... (Бере склянку, наливає.) Будь здоров, друже!

Випили, закусують.

Ти знаєш, легше стало, легше. Давай повторимо. (Наливає.)

Кіндрат. Твоє здоров’я.

П’ють.

Павло. Справді легше.

Закурюють.

Ех, Кіндрате, ти, друже, уявити не можеш, як би я хотів зараз бути на твоєму місці. Кинути все, піти в забой... Кіндрат. Що ти, Павле? Стільки вчився!

Павло. Вчився... Але як ми тоді вчились... Закінчити не дали. А тепер доучуватись пізно. Та й зрозумів я — однією наукою не візьмеш. Єсть у нас такі інженери, нормально вчились, а чого вони варті? Ні характеру, ні сили. Повіриш, ніхто не знає. Бува так... Трудно мені зараз. Дуже трудно, за всіх роблю і відповідаю один за всіх.