Драматичні твори

Кіндрат. Найтяжче уже за нами. Почали план давати. Стаємо на ноги.

Павло. Тільки почали, не встигли вилізти, а сьогодні вже повідомили — план нам збільшується.

Кіндрат. Збільшили?

Павло. І наскільки збільшили, ось прочитай. (Подає папірець.)

Кіндрат прочитав, посміхнувся.

Чого ти посміхаєшся?

Кіндрат. Не дають дрімати. Не дають. Вперед —

і все.

П а в л о. А з ким вперед? З ким іти? Коли б у мене таких, як ти, було хоч десяток.

Кіндрат. Так працювати, як я, у нас можуть майже всі. Вибачай, Павле, нема у нас порядку. Штурмуємо — шахту гробимо.

Павло. А чому це так?

Кіндрат. Тобі видніше.

Павло. Е, ні. Почав, так прямо кажи.

Кіндрат. Нема хазяйської руки. Адміністрація винна. Павло. Це, значить, в першу чергу я?

Кіндрат. Так виходить.

П а в л о. А шахтарі? Шахтарі святі? Ні в чому не винні?

Кіндрат мовчить.

Чого замовк?

Кіндрат. Думаю.

Павло. Що ж ти думаєш?

Кіндрат. Думаю, на робочих перекладає вину тільки той, хто не керує ділом, як треба.

П а в л о. Ким же на «Зорі» керувати? Хіба у нас робочі, іііахтарі? Де ти їх бачив? Справжніх шахтарів на пальцях можна перерахувати. А то все...

Кіндрат. Що?

Павло. В Донбас тепер понаїхали тільки ті, що ніде не могли влаштуватись. Яка з них робота? А завербовані сільські дівчата, хлопці тільки й думають, як би додому повернутись... Ти що, з неба впав?

Кіндрат. Ніколи на небо не вилазив; Моє діло під землею, але, вважаю, таких шахтарів, як зараз, у нас ще ніколи не було. На «Зорі» усі грамотні, сільські дівчата й хлопці по сім класів мають... Треба тільки організувати їх як слід.

Павло. Грамотні, а видобуток де? Чого мовчиш? Я питаю, де видобуток, чорт забирай! Мовчиш! (Вдарив кулаком об стіл.)

Кіндрат. Не кричи. Я не з лякливих.

П а в л о. Я не про тебе. Не про тебе. Зрозумій. Набридло мені догани одержувати. Набридло. К бісу! Я тепер так на всіх натисну, що масло потече. Вистачить розмов! Годі! (Пауза.) Чого мовчиш?

Кіндрат. Думаю.

Павло. Ти не крути, відповідай.

Кіндрат. Не зрозумієш.

Павло. Не зрозумію?

Кіндрат. Так.

Павло. Дуже грамотними усі ви стали для себе, а вугілля хай начальник шахти дає. Не вийде.

Задзвонив телефон.

(Обернувся, взяв трубку.) Ну... Та не поспішай. Так. А де я тобі, з кишені ліс візьму? Що? Не розпатякуй. Викрутишся, викрутишся...

Кіндрат тихо встав і непомітно вийшов.

Вранці ліс буде, обіцяли. Без паніки. Я знати нічого не хочу. Хто винен? Не твого носа діло. (Поклав трубку, обернувся, побачив, що Кіндрата немає. Крикнув.) Стеша!

Входить Стеша.

Стеша. Що, Павле Софроновичу?

Павло. А Кіндрат де?

Стеша. Пішов.

Павло. Іди.

Стеша вийшла.

Павло взяв баян, перебирає, кинув на диван. Входить Стеша.

Вернувся?