Драматичні твори

Ромодан. Боюсь я, що легше нам буде в усі МТС дати хороших директорів, інженерів, агрономів, ніж побороти в душі деяких наших пропагандистів товариша Нудника...

"Соха. Ходім, товаришу Ромодан, я покажу вам наше господарство.

Ромодан. З радістю.

Ідуть.

Овчаренко. І я піду з вами.

Качан. Закінчили?..

Овчаренко. Кінчив!

Качан аплодує. В с і пішли за Ромоданом. Овчаренко збирає сторінки. До нього підходить Коровай, взяв графин, дивиться. Овчаренко пішов. Коровай хоче налити в склянку води, але графин порожній. Здаля чути гармонь, веселу пісню.

Коровай. Такий графин води випив! І три години без перерви про вченого Нудника розказував... А скільки ж сам Нудник п’є й говорить?! (Похитав головою.)

Пісня наростає.

КАРТИНА ДРУГА

Невелика кімната. Під однією стіною — диван. Над ним — полтавський килим. Коло дивана другий столик. На ньому—пляшка вина, бокали, фрукти. Під другою стіною два крісла. Між ними — велика стояча лампа під зеленим абажуром. Ліворуч і праворуч двері. Коло стіни, що перед ними, стоїть піаніно. Велике вікно відчинене в сад.

На стінах — маленькі пейзажі і кілька фотографій Ганни з Лідою. Вечір. Горить стояча лампа. Коло піаніно Ліда. Вона тільки почала грати «Місячну сонату» Бетховена ¹⁵. Входить Катерина. Ліда її не помічає. Катерина зняла плащ, сіла на диван. Слухає сонату. Ліда перестає грати. Вона схилилась над піаніно, закрила лице руками.

Катерина (встала, тихо). Лідо...

Ліда (обернулась). Катерино Степанівно... (Витирає непомітно очі.) А я і не почула, як ви зайшли...

Катерина (підходить до неї). Що з тобою, Лідо?

Ліда. Нічого, це я так... (Посміхнулась.) Мене завжди хвилює ця соната Бетховена. В ній ціле море людських почуттів. І ні дна, ні берегів немає їм... Особливо це місце... (Бере акорди.)

Катерина (стала коло піаніно, дивиться на Ліду). Рано... рано, Лідо... «Місячна соната» більше хвилює людей, які хочуть наздогнати літа молодії, а караван іде все далі й далі від них. Коли в серці...

Ліда. Що?

Катерина. Була не одна рана. Тобі ж тільки вісімнадцять років...

Ліда. А коли дитину ударять в саме серце...

Катерина. Дитину можна тільки образити, але вона за цукерок все забуде.

Ліда. Ви так думаєте?

Катерина. Ав тебе сьогодні якось дивно очі блищать. Чи не захворіла?..

Ліда. Ні, ні!

Катерина. А може, ти... (Посміхнулась.)

Л і да. Ні! Цього не буде ніколи. Я буду любити тільки музику!..

Катерина. Не зарікайся. Я теж колись так говорила і не помітила...

Л і д а. У кожного своя доля. Я буду з мамою все життя...

Катерина. І мамі твоїй треба одружитись. Вона ще молода, гарна...

Ліда. А чому ви не одружуєтесь?

Катерина. Чому?..

Пауза.

Ліда. Ви молодші за маму... Чому?

Катерина. Не дивись так... Скажу правду. Коли зустріну... такого... (Посміхнулась.)

Ліда. Орла?

К а т е р и н а. Ні.

Ліда. Сокола?..

Катерина. Пернатими я захоплювалась у твої роки. Коли зустріну людину, яка знає, що таке горе... Де мама?

Ліда. Пішла до перукаря.

Катерина. Я бачу, ви на когось чекаєте? Чи не до тебе сокіл летить?..

Ліда. Ні. До мами має прийти її старий знайомий...