Дух часу

Щоб хоч трохи полегшити свій біль після втрати друга, Наталія виїжджає з батьком-депутатом у Відень. Тут зустріла прогресивного публіциста, літературознавця і громадського діяча Остапа Терлецького (ще в 1877— 1878 роках він сидів у тюрмі разом з І. Франком, М. Павликом та іншими «соціалістами») — про нього Наталія знала від братів Євгена і Лонгина, що на початку 80-х років вчилися у Віденському університеті.

Саме О. Терлецький, оцінивши майстерність та емоційність усних оповідей Наталії Кобринської, умовив її взятися за перо. У 1883 році Наталія написала перше, як сама стверджує, «безпретензіональне оповідання» — «Пані Шумінська», перейменоване згодом на «Дух часу».

О. Терлецький, не розкриваючи імені авторки, прочитав його на засіданні віденського товариства студентів-українців «Січ», яке Н. Кьбринська відвідувала разом з братами. Твір отримав загальне схвалення. Так само було оцінено її нове оповідання — «Задля кусника хліба».

Про успіх молодої письменниці довідався І. Франко. Переказав, що рад би познайомитися з її творами. Н. Кобринська, не без остраху, посилає йому обидва оповідання. Франко дав схвальну оцінку їм і в 1884 році опублікував у «Зорі» одне з них («Задля кусника хліба»). Це додало Н. Кобринській відваги, і вона цілковито стає на літературну дорогу.

Особисте знайомство Н. Кобринської з І. Франком, М. Павликом відбулося, за її словами, в Коломиї 1883 року на організованому віденськими і львівськими студентами вічі.

Якщо О. Терлецький розбудив літературний талант Н. Кобринської, то І. Франко відповідно спрямував його — на служіння народові. Звичайно, домашня освіта не прищепила Кобринській особливого національного чуття: батько, старший брат симпатизували модному тоді серед західноукраїнського попівства «москвофільству». «Майже неймовірно, — відзначає письменниця, — що на дійсні національні інтереси навів мене Іван Франко». В результаті вона «стала пізнавати, що лиш на національних підставах може піднестися маса до загальної культури і цивілізації».

Щось подібне писала Ольга Кобилянська про Н. Кобринську та С. Окуневську, — що вони зробили з неї, початкуючої німецькомовної письменниці, «українську літератку», «українську патріотку». Це вже, так би мовити, Франкова естафета.

У Відні Н. Кобринська слухала окремі лекції в університеті. Тут поглибила свої знання з європейської літератури.

«Я через літературу, — наголошувала, — дійшла до зрозуміння жінки в суспільстві — тож хотіла-м і других повести за собою».

Повернувшись у 1884 році з Відня у Болехів, Н. Кобринська відразу налагоджує широкі культурно-політичні зв’язки. Організовує в Станіславі «Товариство руських жінок». На першому його засіданні був І. Франко. Проіснувала ця жіноча спілка недовго, бо, по-перше, завузька була сама мета — лиш «розбудження жіночого руху через літературу», по-друге, клерикали напали на Н. Кобринську за пропаганду у товаристві атеїстичних і соціалістичних ідей.

З 1885 року Н. Кобринська веде інтенсивне листування з метою видавати український жіночий альманах. «Якби-м зібрала усі написані в тій справі листи, — повідомляла вона Ганну Барвінок, — то чи не більшу вчинило би книжку, як тота, що гадаю видати». Від самого початку альманахом займався І. Франко: постачав Кобринській «адреси українок», рекомендував їхні твори, був редактором видання, опікувався його друком.

Альманах вийшов у Львові 1887 року під назвою «Перший вінок». На титулі стояли прізвища двох упорядників: Наталія Кобринська та Олена Пчілка. Рік тому у Києві М. Драгоманов видав «Повісті Юрія Федьковича» — першу на Наддніпрянщині книгу західноукраїнського письменника нової літератури. І одне, й друге видання свідчили про духовний протест проти штучних імперських кордонів на українській землі, про ідею возз’єднання Наддніпрянщини і Наддністрянщини.

Із публікаціями в «Першому вінку», крім Кобринської та Пчілки, виступили Ганна Барвінок, Олена Грицай, Дніпрова Чайка, Уляна Кравченко, Софія Окуневська (під псевдонімом Єрина ***), Анна Павлик, Климентина Попович, Михайлина Рошкевич, Людмила Старицька, молода Леся Українка, Ольга Франко та інші авторки. Такої письменницько-жіночої антології на Україні ще не було, тому в анналах історії «Перший вінок» не загубився.

Як усяке неординарне явище, книга викликала різні думки. Історична вартість «Першого вінка», наголошувала письменниця в брошурі «Відповідь на критику жіночого альманаху в «Зорі» з р. 1887» (Чернівці, 1888), у тім, що «інтелігентна жінка наша почулася рівночасно русинкою і чоловіком, упімнулася о свої йрава національні і громадські».

Відразу після виходу альманаху Н. Кобринська їде з Софією Окуневською до Цюріха. Пробувши тут рік, неабияк зросла політично. Разом із Софією відвідувала в університеті лекції німецького економіста, автора праці «Демократія і соціалізм» Ю. Пляттера, «котрий тоді якраз викладав про комуністичні ідеї». Познайомилася з одним із зачинателів польського соціалістичного руху Б. Лімановським. Їздила до Женеви на зустріч з М. Драгомановим.