Дух часу

Найкращим твором Н. Кобринської, як зазначав І.Франко, треба визнати оповідання «Задля кусника хліба». З нього постає вражаюча безпомічність жіноцтва із священицької сім’ї, котра втратила главу — єдину економічну й духовну опору. Головна постать твору — Галя — одна з шести сиріт по священику. Світ сприймається її очима. Розумна і вродлива, Галя, проте, глибоко нещасна. Відповідно до свого родинного виховання вона мріє вийти заміж за поповича, їй навіть учитель — «не рівня». Але попівські сини віддавали перевагу багатству, а не красі, — а який посаг мала вона, сирота? «В теперішніх часах любов, — міркує дівчина, — то не сама лиш ідеальна стріла Купідона, а потребує більше реальних підстав». Після тяжких розчарувань Галя «задля кусника хліба» погоджується вийти за вчителя, якому не симпатизувала. Життя зайшло в безвихідь.

Пошуки вигідної пари для дочки-одиначки — основна причина неспокою сім’ї Солецьких у повісті Н. Кобринської «Ядзя і Катруся». Ядзі, правда, не доводилось думати про «кусник хліба» — вона була дочкою хай і невеликого, та все-таки поміщика. Але в суспільстві, в якому вона жила, процвітав дух наживи: кожен жених-багатій шукав ще заможнішої нареченої. Даремно Солецькі мріяли про сусіднього панича. Вацлава («оженився на Поділлю з панною, два рази багатшою від Ядзі»), даремно мати двічі возила дочку у м’ясниці до Львова, щоб на балах, вечірках її уподобав собі якийсь пан («Ох, чому то хороші панни не мають грошей!» — зітхнув, маючи на увазі Ядзю, один із них). Вийшла Ядзя, як і Галя з оповідання «Задля кусника хліба», але вже у старшому віці, за нелюба — за орендатора з сусіднього села.

Твір «Ядзя і Катруся» спершу був оповіданням, що готувалося до польського альманаху «Dia glodnych» (1890). За порадою І. Франка, Н. Кобринська розширила твір — і вийшла єдина в її доробку повість (опублікована в «Зорі», 1893).

Спочатку може здатися, що в цій оповіді йдеться про двох подруг-дівчаток. Доля справді на короткий час звела їх у дитинстві. Знову схрестилися їхні дороги, коли вони вже розміняли молодість.

Мати Катрусі, овдовіла українська селянка, вигодувала шляхтянку Ядзю своїм молоком («… що було робити: заробок трафлявся, а вона була дуже бідна»), а своє вимушено одірване од грудей «писклятко» тим часом втратила. Лишилася лише з Катрусею, а незабаром осиротила її.

«Коли Ядзя проживала, мов вазонова цвітка, переношена з покою до покою, від вікна до вікна… — Катруся, як дика хопта, росла власним промислом і власними силами».

Вирісши, зманіжена панна, помимо приваблювання женихів, убивала час вишиванням, а ще — сумнівною доброчинністю. Якось у лютому, опинившись з матір’ю на краю села (спацеруючи, не зчулися, як віддалилися від двору), вона побачила на призьбі убогої хати мале хлоп’я у самій сорочині і з грудкою чорного хліба.

«— Боже! Як тоті люди можуть жити: інша дитина відразу умерла б від такого зимна і такої їди.

— Все залежить від навички, вони вже так навикли, то їм се і не шкодить, — відповіла практичнійша мати…»

Про яку любов Ядзі до селян можна говорити, коли вона постійно чула батькові нарікання на «недбальство, лінивство, п’янство, зухвальство і невдячність простого люду», коли і мати час від часу висловлювала обурення «злим, здеморалізованим тим людом!» Ядзя мовчазно погоджувалася з такими оцінками.

Суворе життя зробило Катрусю колючою, різкою. Бідний парубок Максим добром розтопив її серце — вона стала йому вірною дружиною, матір’ю трьох дітей. Та недовгим було її щастя: помер чоловік. Скоро й сама ледь не переставилась. Це її хлопчика, неодягненого, з чорним хлібом у руці, а відтак і її саму, хвору та немічну, побачила Ядзя тієї лютневої пори. Одужавши, працьовита Катруся, як може, перебивається в ріднім селі; старших дітей віддає в найми, а з найменшим іде на тютюнове заробітчанство.

Ядзя і Катруся — два образи, два характери, соціальні й духовні контрасти. Ядзя не знає злигоднів, але в’яне, стиснута параграфами, духотою панського палацу. Катрусі ж достаток хіба тільки снився, але вільна вона у вчинках…

Представникам трудового народу присвячені оповідання Н. Кобринської «Янова» (1885; у першій публікації — «Як стара Янова їхала залізницею від Коломиї до Бурштина») і «Виборець» (1889).