Дух Росії

Без наявності великих соціальних і політичних конфліктів у Європі чи, заперечуючи роль Росії, яку вона в них зіграла, за цими конфліктами я передусім вбачаю універсальне зіткнення, яке, немов кошмар, завдало великої шкоди всім без винятку конфліктам, що в Європі за останні двісті років приходили один на зміну одному.

Росія завжди була носієм месіанського ідеалу – це перший висновок, якого нам дає право дійти вивчення згаданих вище матеріалів і фактів. Росія розробила кожну стадію своєї експансії як перед 1917 (слов'янофільство і новослов'янство. – Д. Д.), так і надалі (більшовизм. – Д. Д.) з перспективою боротьби проти Європи як цілості. Це – другий висновок, якого я дійшов. Хоч би яким фіговим листком прикривали цю боротьбу, хоч під якими прапорами її не провадили б, це не міняє суті речі.

Тепер потрібно спрямувати увагу на інше питання, на причини принципового антагонізму Росії щодо західної культури.

Примітки

1. F. Dostoyevsky: "Tagebuch eines Schriftstellers."

2. K. Leontyev: "Der Osten, Ru?land und das Slaventum."

3. A. Puschkin: "Gesprach mit einem Englander."

4. A. Pypin: "Charakteristik literarischer Meinungen."

5. N. Lenin: Der Staat und die Revolution.

6. K. Leontyev, цит. пр., с. 108 російського видання.

7. Там само, с. 384.

8. Там само, с. 433-434.

9. Там само, с. 435.

10. O. Miller: Slaventum und Europa (russisch), St.-Petersburg, 1877, S. 63.

11. Там само, див.: с. 99 і 109.

12. M. Bakunin: Briefe uber Patriotismus.

13. A. Herzen (Gertsen): Briefe aus Italien und Frankreich, (russisch), S. 267.

14. K. Leontyev, ebenda. S. 28 und 182.

15. Strachov: Der Kampf mit dem Westen in unserer Literatur, S. 126 der russischen Ausgabe.

16. Leroy-Beaulieu: L'Empire Russe.

РОЗДІЛ ІІІ

ДУХ РОСІЙСЬКОГО ВАРВАРСТВА

У попередньому розділі стверджувалося, що "нове слово", що його росіяни доносять до Європи, не кажучи вже про його відповідні формулювання, – завжди однакове, оскільки воно взяте з одного й того ж ґрунту національної російської ідеології.

Розгляньмо це докладніше!

Що впадає у вічі, коли зіставляються два світи – латинсько-германський, до якого належать західні слов'яни разом із українцями, і російсько-московітський? Багатство фарб, піднесеність упродовж усієї історії, рухливість народних мас, напруга в конфліктах, вільна гра сил, могутня роль великих особистостей, примат права і логіки – на Заході; монотонність, пригноблене становище особистості, безбарвність історичних подій, недиференційованість елементарних сил народу, надміру велика роль держави – в Росії.

Сповнена драматичних миттєвостей боротьба між монархами і папами – це на Заході. Помста всесильних царів за будь-який вільний вияв духівництва – це Росія. Запекла і затята боротьба феодального лицарства проти королів – це Захід. Стинання голів холопам, як називав Іван ІV своїх бояр, – це Росія. Трагічний конфлікт старої віри з реформацією і набагато імпозантніша реакція цієї першої – це Захід. Монотонна суперечка між офіційною церквою і розкольництвом – це Росія. З одного боку, лютеранство, цвінґліанізм, кальвінізм, з іншого боку – трясуни, хлисти, скопці. Великі постаті французької аристократії, які можуть навіть на ешафоті зберегти свою гідність, – це Франція, це – Захід. Легкодуха "така ж аристократія" з милості царя, що безсильно і безідейно блукає різними країнами Європи в очікуванні порятунку своєї країни – це Росія. Велика, не позбавлена певного драматизму мить страти Людовіка ХVІ чи страта величного ворога Кромвеля – це Європа; вбивство останнього Романова, ким і як – про це нічого не відомо – це Росія. Мірабо, Кавен'як, Клемансо, три опори трьох епох французької буржуазії – там; московітський заміський купець у театрі Островського, думський оратор Родічев і Керенський, який дублює Гоголевого базіку Хлєстакова, – теж три головні постаті трьох епох їхньої власної буржуазії – тут. З одного боку, Лавуаз'є, що стяв голову республіці, якій не потрібні "вчені", з іншого боку – професор Ґредескул і професор Тімірязєв, Горький і Шаляпін як чистильники взуття більшовицьких народних комісарів. Ціле сузір'я відомих на цілому континенті аристократичних імен, що або на чолі повстань у Вандеї або на чолі коаліційних армій боролося проти французької революції – це Захід. Брусілов, Поліванов, Клембовський, Гутор і ще велика кількість царських генералів, які боролися за третій Інтернаціонал, – це Росія.

Читаючи історію Європи, ми читаємо історію її народів. Коли ми читаємо історію Росії, то не побачимо нічого, окрім темної маси, яка, сліпо підкорившись своїм вождям, рухається то в цьому, то в тому напрямку. Там творилася історія класів, партій, націй і окремих великих людей, історія суспільства, тут її пише держава – уряд, який заковує в кайдани як класи, так і окремих людей і навіть суспільство. Ця остання риса (і цим ми наближаємося до суті європейсько-російського антагонізму. – Д. Д.) формує характерну прикмету всіх без винятку примітивних спільнот, зокрема і російської.