Дух Росії

Один із таких устроїв, – пише досить добрий знавець російського народного життя, росіянин Гліб Успенський, – наявний також у тваринному царстві. "Сазан у Волзі, що живе за сільською спільнотою, як і російські селяни, також має своїх обранців, своїх посланців, своїх депутатів. Останні зазвичай пливуть попереду своєї громади і, коли натрапляють на виставлену рибалками навскіс річки загату, то її міцність спочатку випробовують носом; потім впираються в неї боком, тоді намагаються її перестрибнути; а коли все це нічого не дає, депутати повертаються назад і рапортують громаді. Збори громади сазанів колективно вирішують долати загату об'єднаними силами, і, справді, цілий косяк, добряче розігнавшись, кидається на загату і штовхає її колективною пащею. Багато хто гине, але решта протискується крізь дірку і рятується" [3].

Схожу громаду, за Г. Успенським, формує російська община, де кожен член живе колективною мудрістю маси. Кожен член такої організації (як приміром Платон Каратаєв з "Війни і миру" Толстого. – Д. Д.) – "тільки складова частина, окремо він – ніщо": він не володіє індивідуальними переконаннями чи світоглядом. Немов фігури на шахівниці, кожен з них рухається, слухаючись руки гравця, залежно від певних правил; проте покинутий на самоті, зі своїм власним розумом, він залишається нерухомим і перекидається. "Все здатне зробити таку часточку, – пише Успенський, – якщо його вирвати зі звичних умов; тому що звикши беззастережно скорятися чужій волі, воно готове на все. "Йди і закуй в кайдани!", "йди і розкуй з кайданів!", "застріль!", "звільни!", "бий!", "бий сильніше!", "прийди і врятуй!" – усі ці накази виконуються, позаяк та "часточка" не здатна критично поставитися до жодного з цих наказів. Сьогодні такі часточки можуть "придушити польське повстання", завтра вирушити на фронт, щоб "звільнити слов'янських братів", а післязавтра битися за третій Інтернаціонал. "Само собою воно, – вважає Успенський – не має жодного уявлення, що розумне, а що дурне, що добре, а що зле". Успенський змальовує безпорадність такої людини – селянина, – в місті, де вона потрапляє під вплив кожного і всіх загалом. Письменник каже: "Тут він цілком чужий, тут він – чоловік сторонніх впливів, чужих наказів, навіть чужого прагнення. У нього відсутні власні переконання і власна мораль. Це цілком порожній глечик, який можна наповнити будь-яким вмістом", – як царським, так і комуністичним супом. Така людина підкоряється всьому, "що йому Бог пошле", всьому, що йому доля "приготує". Вона аморальна, оскільки не має уявлення про право і наскільки ж мало – про обов'язки інших. За свої вчинки він не відповідає, оскільки саме до цього його привчило кріпацтво, коли за нього відповідав поміщик і община.

Схожим у московітській Росії є також устрій інших соціальних груп. Жодна з них, як це є на Заході, не існує сама собою і для себе, а лише для держави. Жодна з них не виникла з власного права, кожна була створена державою. В боротьбі між собою і з троном жодна з них не виявила всередині себе корпоративного духу чи почуття честі стану, свої привілеї кожна отримала від верховної влади, без боротьби і зусиль. Там духовенство (ще до 1917 року. – Д. Д.) перетворилося на "департамент духовних справ", очолюваний їхнім міністром. "Третя верства", яка в Європі впевнена в своїх правах, стала тут купецтвом різних "гільдій", вона залежна від будь-якого очільника міста. Дворянство трансформувалося у "верству державної служби", в привілейованих "царських слуг" – без тієї станової свідомості, яку на Заході створив феодалізм. Московіти майже не знають, що це таке шляхта, основою якого є права предків. Їхнє дворянство – це нагорода за службу для царя. Щоправда, тут верстви мали своїх "проводирів дворянства", своїх "громадських старійшин" і т. д., як і після 1917 року – партійних бонз, проте це не вільні делегати вільних корпорацій, а звичайні чиновники білих чи червоних царів, вид татарських "баскаків". В Росії, як і на Заході, є знать (nobles. – Д. Д.), буржуа (bourgeois. – Д. Д.) і демос, але тут немає жодного "дворянства", жодної буржуазії, жодної демократії, жодних незалежних від держави корпорацій або класів, що часто їй заперечують.