Дух Росії

Ця ж неспроможність сьогоднішніх провідних кіл Заходу виступити носіями великої безкомпромісної, антиросійської ідеї налаштовує їх на байдужість, якщо не на ворожість, до заклику часу, який як єдино можливий може принести порятунок, до гасла націй Центральної та Східної Європи, які борються за свою незалежність: знищення жахливої імперії, розподіл варварського російського царства – імперії рабства, безбожності, геноциду і ганьби.

Під час французької революції відомий англійський мислитель і державний діяч Едмунд Берк, оповитий глибоким сумом, висловив свою дивну візію: "the age of chevallery is gone, that of sophists, economists and calculatores has succeded". І це була сказано серйозніше, ніж може видаватися на перший погляд. Провідна каста нинішнього Заходу – це "софісти", тобто люди без віри у вищу ідею, за яку хочеться боротися чи загинути. Провідна каста нинішніх країн Заходу – "економісти", тобто люди, які переоцінюють силу матерії, економічного фактору, грошей і матеріального добробуту, не розуміючи, що сильною кожну націю робить тільки незламний дух, тільки глибока повага до духовних і моральних вартощів… Нинішня еліта Заходу – це "розважливі люди", тобто люди, які розглядають кожен конфлікт, в якому одна сторона мусить перемогти, інша – загинути, із всесвітньо-історичним значенням тільки як непорозуміння між двома комерсантами, що його можна було б урегулювати тим чи тим (fifty-fifty. – Д. Д.) розрахунком. Софістам, економістам і розважливим людям для того, щоб убити Дракона Апокаліпсису з Москви, завжди не вистачатиме необхідної шляхетності духу, мудрості думки, будь-якої візії і сили волі.

Це могла би здійснити тільки нова еліта, еліта, що володіє всіма тими рисами вдачі, яких сьогодні бракує. Еліта нового лицарства, яка потрібна Заходові, щоб успішно захистити святі блага християнської цивілізації. Стара еліта, з якої Берк глузує, має поступитися місцем новій, вона мусить піти. Так само і та мафія московітських посібників, яка отруює колись чисте повітря християнського Заходу. Не можна забувати змістовних слів Демосфена до його байдужих співвітчизників у боротьбі проти македонців: "Ви маєте від усієї душі ненавидіти тих, хто в їхньому натовпі висловлюються за Філіппа. Ви повинні зрозуміти, що ніколи не вдалося б подолати ворога поза міською стіною, доки ви в самому місті не приборкаєте тих, хто йому подає свою руку допомоги".

ПІСЛЯСЛОВО

Політики, які оглядають тільки поверхню подій, вважають Росію – будучи глибоко враженими її територією та її людськими масами – непереможним велетнем. Окрім розміру площі, числа мешканців і корисних копалин, певна річ, для доказу наводяться історичні факти: невдача кампанії Наполеона, перед тим – провал Карла із Швеції, боротьба в Росії в Першій світовій війні і пізніше Гітлера.

Факти фактами, потрібно тільки вміти їх пояснити. Причини успіху, яким Росії досі вдавалося позбутися усіляких завойовників, були за своєю природою не воєнно-стратегічними, а політичними.

Візьмемо похід Карла ХІІ проти Петра І: всупереч російським і тим неросійським історикам, які перебувають під навіюванням перших, похід Карла ХІІ міг би з таким самим успіхом, як поразкою, закінчитися перемогою шведів. Генерал Юнаків у своїй капітальній праці про "Велику Північну війну" (опублікованій у видавництві російського імперського воєнно-історичного товариства перед І Світовою війною. – Д. Д.) доводить, що вторгнення Карла довело Московію до краю загибелі. Автор оксфордської історії європейського Сходу стверджує, що союз шведського короля з Мазепою був єдиною реальною політичною комбінацією. Проте акція не вдалася. Чому? Тому, що їй поперек дороги стояла недалекоглядна політика європейських держав. Проти Швеції на боці Петра виступили Данія і Польща. Для однієї Швеції це було забагато…

Через два роки після битви під Полтавою дипломатії українського гетьмана Пилипа Орлика вдається у війну з царем Петром вплутати Туреччину. У степах навколо Пруту армія царя на чолі з самим Петром І була оточена турками, і цареві не залишалося – за нормальних передумов – нічого іншого, як капітулювати і стати бранцем "Високої Порти". Можна собі уявити, які наслідки мав би такого роду безславний кінець кар'єри Петра для наступної долі Росії.

Проте сталося по-іншому. Підкуплений діамантами цариці Катерини І – а саме вона була у російському таборі разом із царем, – візир прийняв викуп і звільнив царя разом із його армією з гарантованої катастрофи по тому, як він накинув ганебний для Москви мир, який, між іншим, забезпечував незалежність України і над виконанням якого Петро пізніше навіть не замислювався. І в 1709, і в 1711 році Росія рятувалася не стратегічною нездійсненністю її розгрому, а згубною політикою Заходу і Туреччини…