Дума про невмирущого

Вiз зупинився в одному з уцiлiлих кварталiв, есесiвцi провели своїх бранцiв вузькими звивистими вуличками, тодi невеличким сквериком, з розчахнутими деревами, i вказали на високий будинок, що стояв на протилежному боцi широкої вулицi.

— Он там. I не валандатись довго.

Есесiвцi стали в рiзних мiсцях, так щоб не спускати очей з будинку, але й не наближаючись до нього, а «бомба-генерали» пiшли до центрального пiд'їзду. Троє з них вже кiлька рокiв були в Нiмеччинi, але ще жодного разу не ступали в нiмецький будинок. Четвертий був нiмець, але вiн теж одинадцять рокiв знав тiльки дерев'янi бараки, нари або ящики-дiжка i колючий дрiт. Важкi рiзьбленi дверi з великою бронзовою ручкою грюкнули за ними, вони ступили на кам'янi сходи.

I от вони самi на весь будинок, на всi його шiсть поверхiв. Десь у пiдвалi, зарившись глибоко в землю, лежить кругла й товста, мов вiдгодована свиня, бомба, яка може от-от вибухнути, лежить їхня загроза, їхня доля, їхнiй ворог. Але що один ворог поряд з тисячами ворогiв, що оточують цей будинок, який тимчасово потрапив у руки чотирьох побратимiв-смертникiв! I тому Поль, щойно вони лишилися самi, мрiйливо пустив очi пiд лоб i промуркотiв, вдаючи з себе маминого синочка:

— Передовсiм ми повиннi добре поснiдати. I обов'язково з випивкою.

Всi були такi голоднi, що нi в кого не вистачило мужностi й сили заперечувати проти такої спокусливої пропозицiї.

— Тодi, — захоплюючись, вiв далi Поль, — тепла ванна, чиста бiлизна i спати, спати, спати аж до вечора.

— А коли нас застукають вартовi? — висловив побоювання Ервiн.

— Швидше в цьому будинку з'явиться маршал Петен, нiж нашi хоробрi есесiвцi — засмiявся Поль. — Ну, я пiшов на розшуки снiданку й вина.

— Стривай, — зупинив його Андрiй. — Треба домовитися.

— Про що ж домовлятися? — розвiв руками Поль i виразно подивився на Бранко, сподiваючись на його пiдтримку.

Але серб мовчав.

— Ага, розумiю! — ляснув себе по стегнах француз. — Нашi брати слов'яни вже утворили свiй альянс i виробили спiльну програму дiй, яку зараз запропонують неорганiзованiй масi в особi француза Сампiка й нiмця Гронеманна.

— Не плети дурниць, Поль, — буркнув Бранко. — Хiба ми не домовлялися втекти, як тiльки трапиться нагода?

— Де ж ця нагода? — здивувався Поль i навiть озирнувся навкруги, так нiби нагода була якоюсь зримою рiччю i її можна було побачити.

— Тут, — твердо сказав Андрiй. — В цьому будинку.

— Ну, ну, — пробурмотiв француз, — не думайте, що я противник свободи й iнших прекрасних речей. Але не станете ж ви заперечувати проти снiданку?

— Нi, — сказав Бранко,

— I проти ванни й чистої бiлизни.

— А чи не буде це мародерством? — обережно запитав Ервiн. — Закони вiйни безжальнi…

— О милий Ервiн, — поляскав його по плечу Поль, — коли банда Штюльпнагеля грабувала Францiю, вона не задумувалася над такими високими моральними категорiями, як чеснiсть i добропоряднiсть. Я ж хочу взяти в Нiмеччинi всього-на-всього одну пару чистої бiлизни. I хай буде тому соромно, хто подумає щось погане, як кажуть англiйцi. Чи не так, Андре?

— Мабуть, треба перемiнити не тiльки бiлизну, але й верхнiй одяг, якщо вдасться тут знайти щось пiдходяще, — сказав Андрiй. — Бо втiкати в наших «генеральських» мундирах — це безглуздя.

— Ти великий практик, Андре! — вигукнув Поль. — Це говорю я, Поль Сампiк, практицизм якого не сягає далi склянки вина й м'якої перини. Отже, вперед, вперед, до бою i звитяги, сини свобод, анфан де ля патрi! [сини вiтчизни (франц.) — ред. ]

Йому не вистачало нiмецьких слiв, i тому вiн закiнчив фразу своєю рiдною мовою.

Обов'язки вони подiлили так. Ервiн мав стежити за вартовими й в разi небезпеки подавати сигнали друзям. Поль лаштував снiданок. Андрiй i Бранко повиннi були знайти в будинку необхiдний для всiх чотирьох цивiльний одяг, який замiнив би їм чорнi мундири з жовтими лампасами.

Снiданок був готовий за пiвгодини. Поль вирiзав з бiлого хлiба два десятки овальних грiнок, змочив їх у сумiшi молока й яєць, пiдсмажив на маргаринi, тодi наклав на грiнки заздалегiдь збитi яєчнi бiлки, густо посипав їх натертим сиром, проробив у бiлках заглиблення й поклав туди по сирому жовтку, посолив i поставив у духовку. Коли жовтки добре запеклися, Поль полив усе це розтопленим маргарином {вiн страшенно шкодував, що в його розпорядженнi немає коров'ячого масла, але де ж його можна було знайти в Нiмеччинi!), притрусив зверху дрiбно накришеною петрушкою i кропом i понiс на стiл. Величезна сковорода шкварчала, булькала, сичала i навiть немовби зiтхала, розповсюджуючи довкола себе такi запаморочливi запахи, що голова йшла обертом.

— Китайський аромат! Фiрмене блюдо: "Яєчня "бомба-генерал"! — вигукнув весело Поль i опустив на стiл великий бiлий кофейник. Через хвилину до запахiв яєчнi примiшався тонкий аромат мiцного чорного кофе. Вина в будинку не було. У всякому разi, Поль його не знайшов.