Джералдова гра

Здається, хтось таки був із нею у спальні минулої ночі.

Коли ця думка невблаганно оселилася в перенапруженому мозку Джессі, вона почала кричати. Зовні, на зад­ньому ґанку, собака на мить підняв потерту, подряпану морду з лап. Настовбурчив здорове вухо. Тоді втратив цікавість і знов опустив голову. Шум же, зрештою, йде не від якогось джерела небезпеки. Це просто сука-господар. Та й, крім того, на ній тепер також є запах того темного створіння, що приходило вночі. Цей запах собака знав дуже добре. Запах смерті.

Колишній Принц заплющив очі й далі заснув.

25

Зрештою Джессі почала потроху брати себе в руки. Вдалося їй це, хоч як це абсурдно, за допомогою мантри Нори Калліґан.

— Один — мої ступні, — промовила вона голосом, що тріскотів і тремтів у порожній спальні, — пальців десяток, гарненький рядок маленьких пацяток. Два — ноги мої, чудові та довгі. Три — моя вульва, де все дуже вбоге.

Джессі сунула вперед, не спиняючись, декламуючи куплети, які пам’ятала, пропускаючи ті, що забула, не розплющуючи очей. Вона проговорила всю мантру кілька разів. Усвідомлювала, як сповільнюється серцебиття і відлітають найгірші страхи, але не мала свідомого розуміння радикальної зміни, яку вона внесла принаймні в один Норин дзвінкий куплетик.

Повторивши віршик ушосте, Джессі розплющила очі й роздивилася кімнату, ніби щойно прокинулася з короткої спокійної дрімоти. Проте кут біля комода вона поглядом оминула. Не хотіла знову дивитися на ту сережку, тим більше — на слід.

«Джессі? — голос був дуже м’який, дуже обережний. Джессі подумала, що то Господинька говорить, уже позбувшись і пронизливого завзяття, і гарячкового заперечення. — Можна щось сказати?»

— Ні, — одразу відповіла вона різким, наче пил у тріщинах, голосом. — Тікай. Суки, як ви мене всі дістали, відчепіться.

«Будь ласка, Джессі. Прошу, послухай мене!»

Вона заплющила очі й усвідомила, що тепер може по-справжньому бачити ту частину своєї особистості, яку звикла називати Господинькою Берлінґейм. Господинька так і лишалася в колодках, але тепер вона підняла голову — що не могло бути легко, зважаючи на жорсткий дерев’яний пристрій, який тиснув їй на потилицю. Волосся ненадовго прибралося з обличчя, і Джессі з подивом побачила не Господиньку, а молоду дівчину.

«Так, але це все одно я», — подумала Джессі й мало не розсміялася. Якщо це не психологія з коміксів, то вона не знала, як ще це назвати. Джессі щойно думала про Нору, а однією з улюблених Нориних тем було те, як люди мають дбати про свою «внутрішню дитину». Нора стверджувала, що найпоширенішою причиною нещастя є неспроможність годувати й леліяти дитину всередині нас.

Джессі на все це печально кивнула, не відмовляючись від думки, що ця ідея їй радше здається якимись сентиментальними помиями штибу ери Водолія та нью-ейджу. Взагалі їй подобалася Нора, і хоча здавалося, що Нора ніяк не збереться з силами, щоб викинути надто багато фенечок із кінця шістдесятих — початку сімдесятих, вона чітко зараз бачила те, що Нора назвала б «внутрішньою дитиною» Джессі, і це здавалося цілком нормальним. Джессі при­пускала, що це поняття може навіть мати якусь символічну обґрунтованість, а в таких умовах колодки створюють пиздецьки доречний образ, правда ж? Дівчина в них — це майбутня Господинька, майбутня Рут, майбутня Джессі. Дівчинка, яку тато називав Періжечком.

— То говори, — сказала Джессі.

Очей вона не розплющувала, і поєднання стресу, голоду й спраги зробило видіння дівчини в колодках невимовно реалістичним. Тепер вона побачила на аркуші веленевого паперу, прибитому над головою дівчини, слова «ЗА СЕКСУАЛЬНЕ ЗВАБЛЕННЯ». Слова, звісно, було виведено цукерково-рожевою помадою «М’ятний ням-ням».

Проте її уява ще не завершила. Біля Періжечка стояли ще одні колодки, в яких було закуто іншу дівчину. Цій було років сімнадцять, і вона була товста. Шкіра — в прищах. Позаду бранок виникла міська толока, а за мить Джессі побачила, що там пасуться кілька корів. З монотонною рівномірністю хтось дзвонив у дзвін — судячи зі звуку, з-за наступного пагорба, — і так, наче дзвонар збирався робити це цілий день… чи принаймні доки корови не прийдуть додому.

«Ти божеволієш, Джесс», — слабко подумала вона і припустила, що так і є, але це неважливо. Невдовзі вона, мабуть, вважатиме це радше благословенням. Вона відкинула цю думку й зосередила увагу знову на дівчині в колодках. Зробивши це, Джессі помітила, що на зміну роздратуванню прийшли ніжність і гнів. Ця версія Джессі Мейгут була старша, ніж та, яку розбестив батько під час затемнення, але не набагато — на вигляд років дванадцять-чотирнадцять. І в її віці вона опинилася в колодках на міській толоці не за якийсь злочин, а за сексуальне зваблення? Заради Бога, яке ще сексуальне зваблення? Це що за дурний жарт? Як люди можуть бути такими жорстокими? Настільки свідомо сліпими?

«Що ти хочеш розповісти мені, Періжечку?»