Джералдова гра

Вона хотіла дізнатися, де він їх узяв, — то була проста цікавість, не звинувачення, — але Джералд сказав лише, що допоміг один комбінатор у суді. Говорячи це, він невиразно підморгнув, мовляв, ці спритні хлопаки табунами бродять по різних коридорах і вестибюлях будівлі окружного суду Камберленда, і він їх усіх знає. Взагалі того дня він поводився так, ніби йому вдалося дістати парочку ракет «Ельбрус», а не якісь наручники.

Джессі тоді лежала на ліжку, одягнена в білий мереживний боді й відповідні шовкові панчохи, поєднання, що точно було от ну майже, спостерігала за ним із сумішшю задоволення, цікавості й захоплення… але саме задоволення посідало провідну позицію того дня, правда? Так. Бачити, як Джералд, що завжди з усієї сили намагається бути містером Крутим, маховими кроками ходить по кімнаті, ніби кобила в тічці, здалося їй дійсно вельми грайливим. Волосся в нього закрутилося в дикі штопори, які малий брат Джессі колись називав «ціп’ятка», і він так і не зняв чорні ділові шкарпетки. Джессі пам’ятала, як закусила зсередини щоку, і то сильно, щоб стримати усмішку.

Того дня містер Крутий балакав швидше, ніж аукціоніст на розпродажі перед банкрутством. А тоді враз зупинився, обірвавши базікання на півслові. На обличчі розійшовся вираз комічного подиву.

— Джералде, що сталося? — запитала вона.

— Я просто щойно усвідомив, що навіть не знаю, чи ти хочеш навіть подумати про таке, — відповів він. — Я тут щебечу безперестанку, сама знаєш звідки в мене аж піниться, як ти бачиш, а я навіть не запитав тебе, чи…

Вона тоді всміхнулася, частково тому, що вже дуже знудилася від шарфів і не знала, як йому про це сказати, але здебільшого просто тому, що приємно було знову бачити: його збуджує секс. Гаразд, мабуть, трохи дивно заводитися від думки про те, щоб закути дружину в наручники перед глибоководним пірнанням із довгим білим стрижнем. То й що? Це лише між ними двома, правда ж, і це все жартома — нічого серйозного, просто комічна опера «для дорослих». Ґілберт і Салліван[59] роблять бондаж, я просто прикута ле-е-еді в Королівському фло-о-оті. І крім того, є ж і дивніші заскоки. Фріда Сомс із будинку навпроти якось призналася Джессі (після двох склянок перед ланчем і пів пляшки вина під час ланчу), що її колишній чоловік любив, щоб його посипали присипкою й одягали йому підгузки.

Вдруге закушування щоки не спрацювало, і вона розреготалася. Джералд подивився на неї, схиливши голову трішки праворуч і злегка усміхаючись на лівому боці рота. Цей вираз був їй добре знайомий за сімнадцять років — він означав, що Джералд готується або злитися, або сміятися разом з нею. Зазвичай неможливо було визначати, що ж він вибере.

— Поділишся? — запитав він.

Джессі відповіла не одразу. Натомість припинила сміятися й упилася в нього поглядом, який, вона сподівалася, робив з неї найпідступнішу нацистську суку-богиню, яка будь-коли прикрашала обкладинку «Чоловічої пригоди»[60]. Відчувши, що досягла правильного градуса крижаної пихатості, Джессі підняла руки й промовила чотири неочікувані слова, від яких він стрибнув на ліжко, очманілий від захоплення.

— Ану йди сюди, паскуднику.

Промайнула якась мить, і він уже накидав наручники їй на зап’ястки й кріпив їх до стовпців ліжка. В узголів’ї ліжка в портлендському будинку дощок не було. Якби серцевий напад стався в нього тоді, Джессі просто зняла б наручники зі стовпців через верх. Він важко дихав, займаючись наручниками й одночасно коліном приємно тручись їй унизу, а ще в процесі говорив. І саме тоді Джералд розповів їй про Ч і Ж, а також про те, як працюють дуги. Він розповів, що хотів купити Ж, бо в жіночих наручниках дуги мають 23 зубці, а не сімнадцять, як у більшості чоловічих. Більше зубців означає, що жіночі наручники можна застібати тісніше. Але такі кайданки важко знайти, тож коли Джералдів судовий дружбан сказав, що зможе дістати йому дві пари чоловічих за помірну ціну, Джералд радо пристав на пропозицію.

— Деякі жінки можуть просто вислизнути з чоловічих браслетів, — сказав він їй, — але в тебе досить широка кістка. Та й я не хотів чекати. Ну… подивимося…

Він заклацнув браслет їй на правому зап’ястку, спершу сунучи дугу швидко, але сповільнився наприкінці. Коли клацнув останній зубчик, Джералд запитав, чи їй не боляче. Джессі було нормально навіть з останнім зубчиком, але коли він попросив спробувати вибратися, їй не вдалося. Більша частина зап’ястка нормально прослизала через браслет, і Джералд пізніше сказав їй, що навіть цього не мало б бути, проте коли метал вперся їй у тильний бік долоні й основу великого пальця, комічний вираз тривоги збляк.

— Думаю, вони чудово підійдуть, — сказав він.

Джессі це дуже добре пам’ятала, а ще краще пам’ятала те, що він сказав далі:

— Ми з цими штучками багато повеселимося.