ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

вирвався. Старий поволі повернув до новоприбулих голову і, як доброму

знайомому, кивнув Таргові, зробив жест невісткам — і ті ледь не за руки витягли

з-за спин Талавіра й Ма хлопчика із солі та посадовили біля старого.

— Наче знав, що він прийде, — прошепотіла у вухо Талавіра Ма.

Азіз-баба й Тарг обмінялися кількома фразами, а потім брат Амаги облизав

великий палець і торкнувся ним лоба Азіза-баби, наче тавруючи чи

благословляючи сіллю.

— Йому стало зле після світіння Йилдиз, коли амазонки та армійці знову

почали сваритися. Аслан каже, ледь до бійки не дійшло, — стишено відказав

Ніязі, спостерігаючи за дивним ритуалом хлопчика — Золотої Колиски.

— А чого вони сперечалися? — запитав Талавір.

— Вирішували, що робити. Ніхто не вірить, що Старші Брати дадуть нам

спокій. Якщо Сфені вдалося втекти й вижити, вони точно повернуться, — так

само пошепки відповіла Ма. Нарешті невістки поправили всі подушки, сховали

ароматні суміші й пропустили їх до Азіза-баби.

Від нього пахло старістю. Старійшина Ак-Шеїх іще дужче змалів і

нагадував дитину, що заплуталася в пелюшках. Дрібне зморшкувате обличчя

дихало спокоєм. Азіз-баба примирився зі смертю. Усе, що вони хотіли в нього

запитати, тепер видавалося незначущим.

— Я завжди прагнув найкращого для цієї землі, для людей, які тут живуть,

— немов змія, прошелестів Азіз-баба й потягнувся за рукою Талавіра. — Тому

ти мусив зустрітися з джадалом і вивести його з Ак-Шеїх. Хіба Азіз-баба вчинив

аж так погано? Ти знайшов головне — самого себе. Хіба це не варте пройденого

шляху? А ти? — Окуляри Азіза-баби блиснули в бік Ма. — Я оберігав Бекира, і

не тому, що хотів використати його. Я останній чильтани, останній нащадок

Сакатево. У Бекирові я бачив свого учня. Але найдужче я завинив перед тобою.

— Старий потягнувся до Ніязі. — Моє талановите дитя. Проте ти й без мене став

співцем пам’яті.

Очі хлопчика-лисеняти заблищали від наближення сліз. Жаль переміг

образу.—Щомиможемодля тебезробити?—запитавНіязі.

Азіз-баба похитав головою.

— Ви зробили найголовніше — розбудили тих, хто мав прокинутися. Мій

час тут нарешті закінчився. Дружини вже зачекалися, солодкі гурії теж. Мої

вчителі і всі, кого покликав Сакатево до мене, уже п’ють вина в джанаті. Далі ви

самі. Майбутнє Кіммерика належить вам.

У юрті запанувала важка тиша. Між Талавіром і Ма протиснулася Чорна

Корова. Вона була сумна й водночас рішуча.

— Ви можете нам допомогти з цим? — Дівчинка поклала в долоню

старого зіжмаканий аркуш.

Ніязі зиркнув на неї з осудом: що значило її завдання перед обличчям

близької смерті. Але старий кивнув і попросив онука піднести папірець ближче

до його очей. Руку Чорної Корови охопило рівне полум’я, утворюючи смолоскип, щоб Азізу-бабі було краще видно. Чильтани дуже довго вдивлявся в написане.

— Ха! — видихнув нарешті Азіз-баба. — А хіба не він це мав би

прочитати? Це ж належало йому? Пробач, що не впізнав тебе в Мамаї, — старий

подивився на Тарга.

— Він не пам’ятає цих букв, як і я. І життя Мамая він теж згадувати не

хоче, — замість хлопчика відповіла Ма. — Але я впевнена, що саме цей аркуш я

забрала з паперів Мамая перед тим, як утекти зі Станції. Потім він опинився в

Марка Дороша, який і передав його Чорній Корові.

— Бачиш ці цифри? — Кривий палець Азіза-баби вказав на ряд символів.

Ма схилилася нижче.

— Дата? Діва пробуджена… Вона ж сьогоднішня.

Тепер усі відчули, що це не просто клаптик газети.

— Що там?

— Нічого особливого, — проказав Азіз-баба. — Послання Мамая нам. Ти

ж знаєш, що він міг бачити майбутнє, можливо, навіть торкатися його. Тут

сказано, що сьогодні війська Старших Братів пішли на країну Діви.

— Хіба вона не була ними захоплена раніше, ще до Спалахів? — запитав

Бекир. — Про це ж ідеться в усіх агітках Старших Братів?

— Судячи з того, що тут написано, — Азіз-баба погладив аркуш, наче він

був живим, — ні. Старші Брати воювали в Кіммерику, але їм так і не вдалося

захопити країну Діви. Хоч Богиня і спала. Хрін вони отримають, а не її — тепер,

коли Діва прокинулася. — На обличчі старого з’явився хитрий вираз, наче в

бешкетника, якому вдалося провернути нечувану витівку. — Азіз-баба все сказав.

Лишіть мене з онуком, у вас є про що подумати.

Усі по черзі припадали до руки Азіза-баби й виходили з юрти. Залишився

заплаканий Ніязі. З юрти він мав вийти чильтани — співцем пам’яті, пастухом

духів цієї землі.

На виході вже чекали амазонки та армійці. Виявилося, що воїни дізналися

про послання Мамая і тепер сперечалися, що робити далі.

— Поки війна на материку, Старші Брати не чіпатимуть Кіммерик! —

пролунав над головами голос Гікії.

— Ми маємо їм допомогти! — закричали інші.

Григоренко-другий зізнався, що нещодавно отримав дивне повідомлення.

Виявилося, що зв’язок армійців із материком — міф, який підтримувала сама

Армія потвор. Протягом останніх років рух між територіями припинився, усілякі

контакти обірвалися, однак зараз очільник Армії потвор отримав повідомлення.

— Перекотиполе принесло ось це: «Тримайтеся. Ми перемагаємо. Богиня

вже вхопила Двобога за яйця». Я подумав, що це послання від Сахана Трошки.