Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861

Сегодня графиня прислала ко мне Сераковского, чтобы я с Овсянниковым приехал непременно к ней. Овсянникова я не застал в квартире и был у нее один, а к Овсянникову сейчас послал письмо, что графиня ждет нас обоих непременно послезавтра. Графиня присылала за мною, чтобы объявить, что по просьбе графа Федора Петровича тебе дозволено жить в Петербурге (под надзором полиции) и под руководством графа Ф[едора] П[етровича] для продолжения изучения живописи при Академии художеств. Графиня чрезвычайно рада, что ты приедешь сюда (Ах, если б ты знал доброту ее сердца и желание делать как можно больше добра), и просит тебя, чтобы ты поспешил, а главное, не обижался условиями, потому что это только форма. Она говорит, что ты должен представиться Президенту (Ее Высочеству) Академии, что тобою интересуются теперь все художники и желают скорейшего твоего приезда.

Зная из слов Овсянникова и Шрейдерса, что ты свыкся уже с Нижним, я не знаю, как ты примешь настоящее известие, но искренно скажу, что я рад и оч[ень] рад, не потому только (как и все, которые знают тебя только по слуху даже), что увижу тебя, но что ты здесь можешь жить и лучше, и полезнее для себя и других – в физич[еском] и в нравств[енном] отношении. Притом же, если бы ты после и не захотел остаться здесь, то можешь уехать, куда и когда хочешь. А по всему этому и ты должен быть рад дозволению приехать сюда.

Граф Ф[едор] П[етрович] просил Ее Высочество, и Она докладывала, о чем Ф[едор] П[етрович] третьего дня получил письмо от Адлерберга, который извещает, что об этом сообщено Долгорукому для извещения нижег[ородского] Губ[ернатор]а. Графиня просит тебя не медлить, чтобы застать выставку и скорее явиться к Президенту, чего будто она хочет. Поспешай же. Посылаю тебе в особом конверте 50 р[ублей], на дорогу станет, а то и здесь деньги нужны. Приезжай же скорее. Наговоримся при свидании. Если не сейчас выедешь, то пиши, пиши и графине и графу. До скорого свидания.

Весь твой Мих. Лазаревский.

В случае бы тебе не объявили еще об этом официально, то ты держи это в секрете и никому не розказуй; так просила графиня; она боится, чтоб не выдумали чего.

271. Я. Г. Кухаренка до Т. Г. Шевченка

21 лютого 1858. Катеринодар

Екатеринодар, февраля 21 дня, 1858 года.

Аж тепер, мій стародавній друже, Тарасе Григоровичу! я зобрався одвітить на посланіе твоє, писане до мене з Астрахані ще в августі прошлого року. Письмо до тебе на ім’я Єленєва за «Москаля», «Ченця», і «Майський вечір» я писав, дивуюсь, що ти не получив його.

Чи не сором тобі, друже мій стародавній! що твій брат рідний та служить у нас в Чорноморії, а ти не мусив мені й написати. Годів два назад я б йому поміг, бо я був тоді на такому місті, що підчиньонному міг добро робити, а тепер минулося… Син мій старший, що ти його знаєш, розпитався з артилерійськими охвицерами, що в їх служить твій брат, сказав мені, а я зараз: «Подавай його сюди!» – От і прийшов, а я й питаю: «Як тебе зовуть? – Петро Шевченко. – Здоров, Петре! – Здрастуйте!» – А я йому з пазухи вийняв твоє поличчя, та й кажу: «А дивися, Петре, що се таке?» – «Оце мій брат Тарас», – каже Петро. Тоді я давай його садовити, так не сідає, бо добре вимоштрований, сердега!.. Ну, я бачу, що не посажу, почав його розпитовати: коли в москалях? Де стоять? і прочее. Сказав йому, щоб ходив до нас, як приїздитимуть (бо вони верст 25 од города стоять), дав йому карбованців з десяток на обіхідку, поставив у синів гостювати. Після того Петро навідується до синів в городі, бо я більше живу в хуторі.

Якщо письмо моє Єленєвим не получено і до тебе не прислано, то я писав там ось що: дякував і тепер дуже дякую за твоє поличчя, возив я його в Одесу, там обробив у рамця і показовав всякому, хто не цурається нашої мови. Бачив, як тебе, мій друже єдиний! українці дуже люблять і радуються, що ти жив єси. Приїхавши додому, застав твоє письмо і «Москалеву криницю», дуже дякую тобі за неї, добре написав! Список з неї послав я в Москву старому Щепі, та й писав йому: «Гляди, кажу, Старий! До тебе з того світа Тарас буде». А старий пише, що тебе не було й чутки немає, а за «Москалеву криницю» дякує і не надякується.

Ти, брате Тарасе Григоровичу, тепер в Пітері позбиравши таке, як «Москалева криниця», «Чернець», «Майський вечір», і проче що, та й тиснув би в друкарні, нехай ідуть на світ Божий, а якщо сам не схочеш хлопоту, то чи не візьметься пан Куліш, він, видно, парняга добрий, я його «Записки українські» маю й читаю – не начитаюсь.

Кланяйся од мене Гулакові, якщо здрастує, і Ельканові, якщо живий. – Та той не вмре ніколи. – Чи не бачився з Порохнею? Де живе, можна взнать в бывшому Департаменте воєнних поселений, теперь Главное управление иррегулярными войсками.

Будь здоров! Щасливий і багатий, та напиши, де ти обрітаєшся і що тепер робиш?

А я твій довіку

покірний слуга

Яків Кухаренко.

Жінка моя стара і дітвора, хто зна, хто й не зна тебе, усі кланяються.