Читаем Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861 полностью

Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861

Галина Володимирівна Карпінчук , Сергій Анастасійович Гальченко

272. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського

22 лютого 1858. Нижній Новгород

22 февраля.

19 февраля вернувся Шрейдерс із Петербурга, привіз мені Беранже Курочкіна, четыре экземпляра нерукотворенного образа і твоє братнє сердечное писание. Спасибі тобі, друже мій єдиний, за все і за вся. Добре єси зробив, що заказав 50 штук помянутого образа, нехай поки що земляки дивляться хоть на сей облик бородатого недобитого кобзаря свого. Думаю на тім тижні покинуть оцей поганий Нижній. Поїду аж під Москву в гості до мого старого батька – до М. С. Щепкіна, та в його до весни пробуду. А весною, як не буде мені якої ради з тими поганими столицями, то чкурну в Харьков або в Киев, а може, й дальше, як Бог поможе. Дожидаю Овсянникова с чемоданом, а то б я вже давно виїхав. Чи здорова графиня Н[астасия] И[вановна], поцелуй її за мене. Був у мене в гостях Яков. Славний хлопець! Шрейдерс не нахвалиться тобою і Семеном і тепер цілує вас обох. Добре зробив, що не купив Шекспіра, цур йому, який дорогий! Поцілуй за мене Семена та й прощай, мій друже єдиний. Посилаю тобі оцю недавно спечену штуку, для того і пишу мало, щоб паперу більше осталося для новорожденного чада. Не забувай свого искреннего Т. Шевченка.

Адрес мій:

В Москву. Михайлу Семеновичу

Щепкину. С передачею.

В конторе императорских театров.

I

ДОЛЯ

Ти не лукавила зо мною,Ти другом, братом і сестроюСіромі стала. Ти взялаМене маленького за рукуІ в школу хлопця одвелаДо п’яного дяка в науку.– Учися, серденько, колисьЗ нас будуть люде, – ти сказала.А я й послухав, і учивсь,І вивчився. А ти збрехала.Які з нас люде? Та дарма…Ми не лукавили з тобою,Ми просто йшли. У нас немаЗерна неправди за собою…Ходімо ж, доленько моя!Мій друже щирий, нелукавий!Ходімо дальше, дальше слава,А слава – заповідь моя.

II

МУЗА

І ти, пречистая, святая,Ти, сестро Феба молодая!Мене ти в пелену взялаІ геть у поле однесла;І на могилі серед поля,Як тую волю на роздоллі,Туманом сивим сповила.І колихала, і співала,І чари діяла., і я…О чарівниченько моя!Мені ти всюди помагала,І всюди, зоренько моя,Ти не марніла, ти сіяла.В степу безлюднім, в чужині,В далекій неволі,Ти в кайданах пишалася,Як квіточка в полі.Із казарми смердячоїЧистою, святоюВилетіла, як пташечка,І понадо мноюПолинула, заспівала,Моя сизокрила…Мов живущою водоюДушу окропила…І я живу. І надо мноюСвоєю Божою красоюВитаєш ти, мій херувим,Золотокрилий серафим!Моя ти доле молодая!Моя порадонько святая,Не покидай мене! Вночі,І вдень, і ввечері, і раноВитай зо мною. І учи,Учи нескверними устамиХвалити правду. ПоможиМолитву діяти до краю.А як умру… Моя святая!Святая мати! ПоложиСвого ти сина в домовину…І хоть єдиную сльозинуЗ очей безсмертних покажи.