Фантастичні оповідання польських авторів про святого Миколая, Діда Мороза і...

Минулого Святвечора собаки намагалися вбити мене. Я не пив. Телефонувала друзям, але ніхто не хотів мене прийняти. Я привітав першу зірку, сидячи на столі по-турецьки. Я дивився у вікно і думав, що ми втрьох проведемо Різдво разом. Я купив корму, м'ясо, молоко. Це один із тих моментів, коли ти думаєш про все, що втратив. Сигарета за втрачений рік. Одне полум'я для всіх, кому я завдав шкоди.

Сірий був першим. Він вигнув спину в лук. Очі в нього були яскравими й порожніми. За ним Чорний, могутніший, ніж будь-коли. Лапи у нього були, як швартові канати. Він підскочив мовчки. Покрита піною щелепа вдарила мені по горлу. Я схопив його за шию.

Сірий вкусив мене за ногу.

Кістка розлетілася, як скло.

Здається, я кричав. Сірий тягнув мене на підлогу. Я розбив пляшку об край столу. Очі Чорного, прямо перед моїм обличчям, були як водяні ворота, я думав, вони мене затягнуть, втоплять, задушать. І я глибоко встромив пляшку собаці в бік.

Він пискнув і покотився з мене.

Я зісковзнув зі столу. Сірий сягав мого стегна. Я бив його по голові і виривав з нього шматки шерсті, поки він нарешті не покинув мене. Я пошкутильгав до дверей. Чорний набрав сили. Волочив лапи, мабуть, дуже боліло. На моїх руках була його кров. Вона була холодна, як гірський потік.

Я першим дістався до дверної ручки. Потягнув її і опинився в залі. Господи Ісусе, як боляче. Було відчуття, що всі мої нерви вийшли назовні. Я хапав ротом повітря. "Давай, чоловіче. На дровітню, на дровітню".

Я опирався, пес просунув голову і клацнув щелепою. Я вдарив його дверима. Він заскавучав, і на мить мені стало його шкода. Я плакав, б'ючи його дверима, знову і знову, поки писк не тріснув й не розлетівся на шматки. Чорний важко впав на підлогу. Пес був живий, і я міг заприсягтися, що він плакав. Я вдарив його ногою в спину, щілина в дверях стала чистою. Тріск. Я побіг до дровітні.

Я закривавив сніг. Думав, що не зможу дійти. У хаті завив Сірий. Коли я добігав до цілі, він замовк. Я глянув позад себе. Пес біг, роблячи великі стрибки. У мене було таке враження, що він росте і скоро стане на двох лапах, як і я, як перевертень із чорно-білого фільму.

Насилу я добрався до дровітні. Сокира висіла на місці. Я схопив топорище обома руками. Притулився до дверної рами.

Сірий зупинився.

Тепер у нього були очі, як риб'яча луска.

З-за його спини вийшов з закривавленим боком Чорний, похиливши голову. Він насилу дістався до свого товариша. Він сперся на нього. Я міг заприсягтися, що він відновлює свої сили.

- Ну, йдіть! — махнув я сокирою — приходьте, наволочі, та навчіть старого цапа, як помирати! Давайте, друзі. Я вас не боюся, чуєте? Я зовсім не боюся. Я занадто старий, щоб когось боятися! Я пережив своїх ворогів, тепер переживу своїх друзів, чого ви чекаєте?!

Собаки дивилися на мене. Їхні очі знову змінилися. Вони були порожні, страшенно старі, сповнені злості, і я міг заприсягтися, що з них ось-ось почне витікати гірка рідина. Водночас в них було щось знайоме. Мені знадобилася хвилина, щоб зрозуміти. Сірий і Чорний дивилися на мене моїми очима.

Собаки розвернулись і побігли до річки.

Минув рік і сьогодні знову Святвечір.

Я чекав у порожній хаті. Вона пішла за хорошу ціну. Це остання ніч. Собаки залишаться зі мною. Друзів не продають.

У мене є квиток до Іспанії і маленький будинок, куплений на березі моря. Нога зажила добре. Я міцний, шістдесят з чимось років, не п'ю, палю як дракон і голова в мене в хмарах. В Іспанії я буду плавати в морі і ходити на кориду. Я хотів би побачити трохи світу, зустрітися з друзями та зустріти приємну жінку в літах, яка може витримати компанію такого ідіота, як я. Потім я напишу про це книгу, і вперше напишу для себе. Сподіваюся, вона буде сповненою пригод і всі вони будуть правдою.

Мій батько помилявся, тому що завжди є час почати спочатку.

Але я мушу чекати собак. У мене міцна палиця. Я міг би піти, але мене всюди знайдуть. Я хочу зустрітися з ними. Палиця в старих руках проти їхніх іклів - це чесна угода. Сподіваюся, що я виграю. Хоча б на рік. У будь-якому випадку, дізнаюся, чи варто це того.

Йдіть, друзі. Спробуйте взяти мене. Колись вам це вдасться.

Але не сьогодні.

Ні, не можна святкові оповіді закінчувати на сумній ноті. Нехай буде ще одна зустріч зі святим Миколаєм, Якубом Вендровичем та його автором – Анджеєм Пилипюком.

АНДЖЕЙ ПИЛІПЮК

ВІВАТ, РІЗДВО!

(Зі збірки "Загадка Джека Потрошителя" 2004 р.)

(Andrzej Pilipiuk – Wiwat święta)

(zb. Zagadka Kuby Rozpruwacza 2004 r.)