Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Якби й Жюлю таку саму!.. гадаю, і він би високо злетів!.. от якби його на Ейфелеву вежу… щоб підстрибував… підстрибував… як яйце! і він, і його візок, щоб усе стрибало! святкове видовище!

Я вам казав про потяги в повітрі… п'ятнадцять… двадцять швидких… отакий гуркіт… які там семафори… ніби мчать тунелем у високості, у хмарах… ефект відлуння! відлуння на інші заводи йде… Жат!.. Тепер на Жат скидають!.. тепер далі від наших пагорбів… шкода!.. шкода!.. тепер шанують Гірку, вітряки… у певному сенсі… бомблять решетять хитають… але не розпалюють справжнього кратера… хоч той згори їм подає знаки… знову їх кличе!.. каверзний, як баба, з істериками обрубок у гондолі! гавкає до них! у бік Жавеля!.. я ж чую! щоб мерщій!.. щоб прилетіли!..

Та ба! дурнем почувається… вони вже не коряться…

— Послухай його! поглянь на нього, Лілі!

Кричу їй на вухо.

Літаки на нас уже не мчать… скидають ґрона бомб отам… гейзери… на заході! геть на заході! червоні… сині… жовті… знову на заводи! на заводи! на перший!.. другий! третій!.. четвертий!

— От бач, він весь час за піччю побивався!

Гадаю, він отримав, що просив, той кераміст! Тепер нехай обпікає біля Паризької богоматері, Опери, Тріумфальної арки, Валер'єнського пагорба!

Он де їх видно ясніше, ніж удень, сліпучих від вогню!

— Скажи, і це мистець, га? мистець?

Питаю в неї… але гуркіт загучний! відповідає мені, говорить ліве вухо… я лівим нічого не чую… тільки грім… Нас тепер трусить дужче, ніж його… дім ходить ходором гірше, як вітряк… це через наші надра… надра — то слабке місце… Карабос на коліщатках там нагорі виграє! виграє!.. але прагне більшого! катастрофи! щоб літаки пробили Гірку… щоб розтрощили провалили Сакре-Кер!.. він лиходійніший, ніж справді могло здатися! от тепер я бачу! бачу! розрізняю! ага, двоє вже послухалися!.. два літаки відриваються від інших… з півночі! ви б побачили ці розлогі крила!.. крила більш як білі, аж прозорі!.. прожектори з Анґ'єнських пагорбів… промені женуться, полюють, простромлюють… спорт! змагання! зі стріляниною!.. усе вирує! це літаки зі скількома моторами? Ага, зенітки не стихають!.. віяла спалахів довкола! з вулиці Лепіка відгикуються як мінімум три батареї… в повітрі все дрижить, і наша хижа теж!.. велика шафа знову в танці… танцює польку зі столом і двома стільцями… суне до дверей… і вже! вже коло сходів! усе ковзає і совається… будинки дуже хиляться! усе розбурхане! сп'яніння від тяжіння! трусимось від страху не менше Жюля! а в нас іще все кришиться… цеглини, стеля!.. нас водить однаково, так би мовити, але він у гондолі, прошу дуже!

— Крутись, пливи, вальсуй, свинюко!

Ділюся з ним своїм захопленням.

Спрага чи не спрага, я пильную, пильную… він поручня не рушить! схоже, що таки зараз… але ні! ні! ні!

Плюм! і плоф! неначе відкоркували пляшку! величезний корок! у Коленкурській впадині! так!.. у Коленкурській впадині! новий шум! неначе пляшку величезну, що й не уявиш… не насмілишся таку уявити! гігантську, що сказати! неймовірно гігантську! аби сказав, що фантастичний шум, то був би оповідний прийом, банальний!.. так, банальний!.. я лише описую події і не більше!.. направду неймовірний шум, от!.. гігантський корок, у Батіньолі відкоркували страхітливу пляшку!.. флуууф! іще одну!.. у Коленкурській впадині! Жюль таки свого домігся!.. напаскудив! он чого махав руками!.. ще й як махав! мене не надуриш! з дрючками чи без дрючків!.. бомби корилися його порухам… помахам! тарадарабум! сам бачив! обидві руки догори! знак: сюди! сюди!

І не тільки Коленкур… ще Кардіне… і вулиця Дюгема… нижче… мені все видно!.. щонайменше чотири будинки злітають! зі звуком корку: плоф!.. і на їх місці кратер, відразу!.. виникає! і лава, вивергаються потоки лави! високо! високо! усе забризкують навколо! увесь квартал! аж до церкви… і до мерії… і всієї площі, уявляєте? і метро! усе залито!.. у тунелі має бути жарко!.. а всі там!.. уся площа закипає бенгальськими вогнями… вулканічними бризками!.. Це все Жюль! йому вдалося! Ого, і квартал Ґут-д'Ор почастували! але з мерією на Жофрена найгірше! палає смолоскипом!.. і Маркаде теж! Кюстіна! Орнано!.. Слава нареченій! Жюлеві кричу…

— Стрибай, боягузе! через поручень і гоп!

Я знову: «Стрибай!»… але ж він безногий!

Жартую! а він що, ніколи не жартує?.. тільки те й робить!..

Агов, матросе-замазуро!

Щоб з нього тільки сніп вогню, з вітряка, з крил, з гондоли, от чого я волів би!.. щоб знав, як зачакловувати, памороки забивати бідненькій Арлетті і всім її танцівницям! і мене дражнити фріцом при людях!

А скільки, власне, їх тоді було в майстерні? Сто? Тисяча? не пригадую!.. клієнти… шпики… туристи… дівчата…

— Гей, глиняна душа! гей, ліпило! гей, недоріка! потолоч! Почесний легіонер! Брехло! Ландрю!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века