Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Та не просто дивиться, а зневажливо! глузує з нас! збиткується! і підкидає дрючок! той, котрий лишився! і ловить його! фокусник-жонглер! тамбур-мажор! дрючок три оберти в повітрі! три оберти! брррум! і небо осипається на Шантії!.. на іподром! достоту! бачу бар'єри! бачу ліс! струс іще той! їй-богу! його ют стрясає, хилить! хилить!.. та ба, він не перекидається! навпаки, радіє! радіє! баламутить всі сторони світу! тепер через розрив у бік Манту… зараз його добре видно, тобто розрив… а Сена як кипить і курить! там пагорби обабіч, знаєте? впізнаєте Мант?.. особливо віддзеркалений у хмарах… Мант на землі… і Мант на небі… тільки навиверт!.. треба трохи розумітися на фізиці… колись казали фантаскопія… ось до чого Жюль довів! до фантаскопії! ударом блискавки! і не лише над Мантом!.. далі Пуассі… злива вогню навколо Пуассі… ви трохи зачудовані… роти пороззявляли, як він одним помахом руки, порухом пальця! брррум! на Бісетр!.. з іншого боку! дві-три блискавки! справді!.. Кремлен-Бісетр! Монруж! ціла лавина з півдня!

Жюль що хоче, те й робить.

— Бачила, як він крутонувся?

Справді, він розвернувся туди, в бік Палезо, Массі… ще трохи — і заволав би до нього: ще!.. це правда, я на нього залихопомив!.. а що якби він блискавкою вдарив аптекарку пані Уш, котра мене обікрала?..

Де там, не стане Жюль моїми клопотами перейматися!.. Можна бути спокійним за пані Уш! вона й на тому світі мене оббиратиме!.. сповідана, причащена… незгоди пролетять над нею і сивої волосинки не звіють з пані Уш! стерв'ятникам рай і на землі, і на небі… таке не вмирає, гидота, справжнє падло з раю до раю переходить разом зі статками, автами, покоївками… квиточка купить і вжик! усе відпущено, бувайте! Їм лайно до черевика ніколи не прилипне!.. а ще від природи дар оминати пекло і на цьому світі, і на тому… тільки жирують і хлипають… над накраденим! нічого не втратять!.. за ваше здоров'я! здоров'ячко! не поминайте! розумієш, але запізно…

Зробив невеличкий відступ про пані Уш… бачив блискавки над Массі… згадав про свої грошики… скільки ж вона з мене їх витягла, відьма!.. і скільки й досі краде! усі, хто горя мені завдав, ошукав, зрікся, поцупив, ті ні від чого не постраждали… ніколи не постраждають!.. за мовчазною згодою, можна сказати!.. мене обібрати — ключ до щастя!

Ох, перепрошую! гармонія світу — це геть не те, що нам уявляється… от дивлюся, бачу, як вилискують зухи, що заслужили по сто шибениць за те, як мене грабували, пакостили, окрадали… а ще й оббріхували!.. а тепер вони на видноті! тепер пошановані, одарені, омільярднені, уславлені! до них черга салонних шанувальників і нощно, і денно! аж їм уже обридло!..

Я доведу вам, коли схочете, що Бог існує, від супротивного… як я бачу догори дригом мерію на вулиці Жоффрена[160] і вежу там, у люстрі неба…

Даруйте мені за цей відступ… я трохи завівся… але швидко оговтуюся до нормального стану, тобто радше доброзичливого… отож, я розповідав вам про вітряк… який крутиться, обертається… підпірка зламана… драбина… ют!.. розвернутий тепер на південь, на Берсі… і в усіх гамах кольорів… справжня палітра, їй-же право! і шрапнелі в повітрі, й вибухи на околиці… і яскраве мерехтіння дахів… бузкове… оранжеве… синє… такого вже не побачиш… сказати б, ультра-кольори, від яких потім темно в очах… сліпота хвилинами… хвилинами… що ви й блискавок не бачите… блискавиць… а потім усе сіре… і саме тієї миті з землі зриваються вогняні дерева!.. і злітають! і обертаються під небом… з корінням!.. і чагарі, й галяви… усе під хмарами! навиворіт!.. феєрія в етері!.. я недарма спостерігаю!.. такого більше не побачиш!..

І Жуляка он теж бачить! метушливий кнурець! підсвинок! але жвавіший, хіба ні? не тільки зирить! один лиш порух, скрут, звив — і ураган ураз на південь! на північ!.. на захід!.. сигнали подає, от що! сигнали подає!

— П'ята колона! горлаю до нього.

А хіба не так? це правда! повітряний крутій, посіпака! бач, руками метляє! бач, диригент оркестру!

Його було за що картати! годинами спостерігав за ним!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века