Феєрія для іншого разу

Плаф! я задав би йому траєкторію! відому! їх багато! повні Небеса!.. повні урагани! бахур! збирач блискавок! я б йому показав чаклування! що, через поручень несила перекинутися? то нехай буря звіє! з гондолою! теж мені диригент! і брррум!

Шафа відсувається від дверей! Порядок! ми теж рухаємося! мов крила вітряка! мов крила! нас усмоктує у передпокій! щастя, що я тримаю Лілі! і дедалі міцніше!.. обома руками!

— Ходімо донизу, Лілі!.. донизу!..

Богу дякувати, Лілі дуже брава!.. природжений героїзм!.. пройнята, сказати б, відвагою… я бачив у 12-му таких солдатів і офіцерів, які перли у вогонь, під кулі, і це їх п'янило… Лілі така ж!.. хоч дім гикає… підстрибує… шрапнелі січуть стіни… стеля репає, паркет рипить, брижиться, стовбурчиться, а вона на сьомому небі, так би мовити… дивиться на все, як на балет!.. не скажу, що я дуже полохливий… це було б ганебно… але я спочатку міркую!.. я шаную свій обов'язок, від смерті не ховався, вів у атаку з шаблею наголо, навіть зголосився на прорив, через укріплення, це вам не абищо!.. галопом! мене контузило! Лоріак так не вчинить! ані Тартрон! ані Ларанг!.. Вони обрали гарний бік буття — окозамильний!.. та я не шкодую… що було, то було! але зважте: голова… та коли про сп'яніння, оте безрозсудне піднесення, то я захоплююся тими, хто на нього здатен… шаную… а сам беру стоїцизмом, холоднокровністю, отак! гоп!.. загроза смерті! скажімо прямо: епатаж!.. тоді як Лілі — саме піднесення! танець! загроза! смерть! життя!.. за це її любив… є заздрі, завидливі до дару інших, гризуть самі себе, караються… я не такий!.. візьміть живопис, музику… я вам уже казав… не маю талану, так і є!.. але я тим не мучуся!.. дивлюся й захоплююся… наприклад оперетою… обдарування не маю… прикро… та нічого! радію тому, що мені дано… не так багато!.. та мені все одно заздрять, Боже!.. який злочин!

Та мушу міцно тримати Лілі… це я просторікую… пустую!.. а потім цілую її… щоб її не затягнуло кудись, не звіяло… і щоб мені корилася!..

— Ходімо шукати Бебера!

Заради Бебера вона наважиться!.. зараз саме час!.. дуже час! (c'est trus le moment) стрілянина й рикошети! аж по каструлях грюкають… нам якраз звідси видно… з передпокою… на кухні вже немає вікна…

— Донизу, Лілі! мерщій! усі йдуть донизу!

Справді, всі родини з горішніх поверхів… і з долішніх теж… спускаються! ніхто вдома не лишається!.. чую кроки на сходах… інстинктивно!.. навіть найвпертіші, найдурніші наважилися… покинути свої гніздечка… пробираються, виповзають… між меблями… сходовий майданчик! сходи!.. сходинка!.. знову сходинка!.. великий шкереберть!.. бабусі, малеча попереду, батьки сімейств позаду щось мекають…

А кляті птахолітаки кружляють і серуть на землю! вогнефосфором! страхітливим послідом! мерзотне поріддя! жахолітаки! бракує слів! вигадую! усе! хай йому біс!.. сиділи тихо по домівках… тепер наплювали на своє любе майно!.. урозтіч, он як! перепуджені! тікають!..

А з-поза хмар нова зграя! зграя за зграєю!.. бомби гамузом! шрапнелі! блискавки!.. геть подуріли нагорі!.. істоти неначе не з нашого світу!..

Нехай тепер родини верещать!.. скочуються зі сходів!.. я б теж заверещав, та маю трохи інші обов'язки… мабуть, вже сотня хворих чекає… обпечені й поранені! але в небі всі здорові… розтудипілоти!.. а до мене повно в черзі стоїть! страждальниці, страждальці, варикозники, кашельні, колічні, невротичні, простровані, аддісонові, виразкові, жовчоміхурні… усіх не перелічиш!.. і ті, в кого нічого, хто хоче просто прийти, почути заспокійливе слово…

А тим нагорі чхати на Бекон! на мій диспансер! крилаті страхіття!.. поскидали, крилами блиснули і бувайте!.. Бачу величезне полум'я отам! невже усе обвуглилось? і що?.. я трохи розуміюся на обгорілих… їх розпізнати то мистецтво, вони всі сірі, скорчені, не більші, як Жюль у своєму візку… а якщо тільки згорілі?.. найделікатніша справа!.. перший… другий… третій ступінь!.. крики… морфій… мазь… зібгані, забарвлені у сіре, я їх упізнáю! упізнáю і на кладовищі! наслідок горючого магнезію… сам розтин проведу… розкрию… грудну клітку навпіл! ребра набік… легені геть сірі…

Якби упав у полум'я, згорів би до сірого Жюль, тулуб, волосся, очі, гондола! як у печі, акуратно! наслідки були б разючі!.. та то такий, що не впаде! бридкий мерзотник! крутиться, кружляє! Нехай з неба сиплються цілі тонни магнію і фосфору, а до нього самі жаринки долітають… він їх обтрушує! і гоп! до іншого кінця підмостка! Бекон завтра, я спокійний! матиму, либонь, десятків зо два розтинів… а може, й п'ятдесят… Сена звивається й кипить… бачу, як баржі набухають, підносяться!.. валкою летять разом з будинками з берега… і шлюзи… і два заводи… я не вигадую… ходіть і подивіться, що там іще лишилося, крім вирв завбільшки з кратер і місива з будинків! від Женневільє до Екуена!..