Феєрія для іншого разу

То все видовище, але як мені бути, поміркуйте! мій клопіт: як завтра дістатись до Бекона, якщо автобуси не ходять? може, уже й шляхів немає! їм же плювати, отим нагорі, з королівських повітряних сил! усе розмазали! вулкани чи не вулкани! А ще маю поспати! хоч трохи покуняти… як розтинати, коли сил нема?.. розтини — то річ страшенно копітка… натруджуся завтра! а ще і хворі, й обгорілі! у стані шоку теж… якщо буду перемелений, без сну, з шумами у вухах, що інших не почую й бачитиму подвійно чи потрійно… от з мене посміються! подумають, з похмілля!.. навіть тепер, може, Жюль мені примарився… то був не він? і крила вітряка не оберталися?.. такого не було? ох, зараз усе виблюю в коридорі, перш ніж спускатися… бо справді на межі сил!.. шпетно завтра виглядатиму в диспансері! брррум! і брррум! спалахи блимають зиґзаґами!.. ППО відгавкується!.. Жюль хибається у своєму візку! Мені аби виблювати все до решти! памороки виблювати!.. кажу Лілі… кажу їй: «Знаєш, просто падаю!»… Аби дали поспати трохи… наприклад, годинку… чи дві… щоб відновити рівновагу… але на мене напосілись особисто скажені ревучі літуни! навіть якщо дістанусь до Бекона, то слухати не зможу! дзвін у вухах перекриє всі звуки ззовні! бомби! шрапнелі! бомби отам унизу! то як до подиху дослухатися! до тонкого шерехтіння ендокард! у мене там тонкі ендокардитні… дуже тонкі… діди, баби… якщо вони всіх хворих не повбивали… мені видно палаючий Бекон… видно через вікно на захід… і Безон теж… упізнаю завод «Лоррен і Каучук»… два найбільші кратери, звідки бризки аж до Сен-Дені! це не ілюзія!.. літаки мчать над нами, аж тремтить будинок, пориви, шквали від пропелерів, що нас з Лілі закочує під шафу, а потім викочує з такою ж силою! і кидає посеред кімнати, як пакунки! м'ясні пакунки! достоту! не примарилося! ґулі, забиття, подряпини! хоч вий від болю!.. ми стоїки, але страждаємо! уже три години нас трусить, хилить, випростує і бррранг! не менш, як три години! циклон і залпи батарей… у повітрі! знизу!.. здалеку!.. з-поза хмар… і які струси з глибин!.. Вигулькує ще одна ескадра! кінця немає! з-понад «Дюфаєля» у напрямку на захід! о, тепер я справді повторююся… чую постріли зеніток… зачепили Північний вокзал!.. і потім описали коло… через західне вікно знову бачу їх у хмарах… небо проштрикується променями! це ППО на них полює! цькує! ого, вони втрачають висоту!.. мені відома справжня ціль рейду!.. вони кому тільки не казали, що поруйнують Батіньоль!.. у друзки! ви теж чули?.. тепер розвертаються з заходу на схід… і знову надлітають… метод усіх птахів… вони таки зруйнують Батіньоль!.. ми зовсім не птахи… лишатися більше неможливо… тут гірше, ніж на вітряку, гірше, ніж Жюлів підмосток… буря ще лихіша! хитавиця!.. сходи, решітки, все тремтить! дрижить! не витримує! нас трусить більше, ніж вітряк, здається… зауважте ситуацію!.. через нас перелізло не менш як четверо родин…

— Треба йти за ними! кажу я… Лілі! Ми під ударом!