Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Не лише фасад, не лише дах, усе завалиться! увесь базар! один лиш постріл з перельотом… з недольотом!.. літак завалюється на крило й мало не падає на сад Лепіка… знову чиркає об дах… спалахне весь куток! три, чотири будинки! весь куток! і весь квартал! На місці Гірки лишиться велика вирва! У ній церква! і дзвіниця! і танці біля вітряка[162]! і авеню! від Сен-П'єра до Франкера! і кісток не знайдуть! досить прислухатися… усі британські королівські літаки мчать на Батіньоль!.. а що туди скидають! а раптом уже земну кору пробили! перепрошую! усі кар'єри й крипти!.. ми саме над ними! де вона тонка й хистка!.. бомби на катакомби! ви б бачили, як надимається! розпирає! не тільки авеню Ґавено гойдається! хибається! асфальт! гудрон! і в полум'ї! і хвилями! авеню Франкера разом з бруківкою провалюється у водостоки… і на вулиці Дерера, Берт розтопилися всі хідники! і потекли потоками!.. ви скажете, що я повторююся… я уточнив, як було… це тривало лише хвилину… і тягнеться вже сім годин, відколи мені стало зле… як довго тривав великий Потоп? сім років? сім днів? ніхто не знає достеменно… У всякому разі Ной врятувався! і вся сімейка!.. я це кричу Лілі… «Ной! Ной!»… я зовсім не схибнувся! знаю, що кажу!.. я не здивуюсь, якщо Жюль виживе! нічого спільного з Ноєм! лише пияк… і потім, Потоп — то вода!.. а тепер полум'я! пасма райдугою! і повні урагани шрапнельних голубок! Бібліє, чи ти збрехала, у Бога в душу? думаю собі… у всякому разі завулок Трене теж мав завалитися в глибини! скільки на нього скинули того добра! не менш, як три, чотири бомбові ескадри! уже має бути під метро! нехай піде… хай накопає собі глини, той Жюль!.. серденько Жюль!.. ліпило! сурмач! серцеїд аматорок мистецтва! даремно бариться! не стрибає враз зі свого бельведеру! щоб побачити, який з нього в полум'ї мистець! а Гірка спорожніла… по всьому видно… будинок весь гойдає… був з каменю, а тепер як з тіста!.. з рідини… лава… ще не всі втекли! усі перекидом у шалених шквалах! диво природи, що нас не змело! не звіяло! Утім, я теж хотів би бути в повітрі, у небі вкупі з Жюлем! сказав би йому, що думаю… гондольєру, любчику! Карабосу! винен у всьому, чортяка! тасувальник хмар! я б подивився, який він вразливий! подивився б, як Лілі його прив'язує, умощує в його візочку! зачудовується ним, схиливши голову… я йому притисну прутень кілометровий, десятикілометровий! я! а потім обом! тим часом начуваюсь! усе у друзки! грандіозні вибухи! Рятуйся, хто може! хай йому біс! у підвал! усі в підвал! родинні зойки!.. а мені аби годинку сну! у підвалі! чи під підвалом! у найглибшій вирві Гірки! такій глибокій, щоб ніхто не знайшов! щоб ніхто не додумався! Я знову торочу? я вас дратую? гай-гай… але ж завважте, ви тільки глядачі в фотелях! вигідно влаштувалися! у замислених позах! я б подивився, які з вас філософи на вулканних вершинах! на розхитаних поверхах! я вас би поздоровив! корони почепив! на голови! на відірвані голови!

Усе просто, вся Гірка всередині порожнява! Базиліка, кар'єри, як несвіжий грюєр! тисячу років! дві тисячі років її зміцнюють! ховають! мучеників, крадіїв, злодіїв, збоченців, утікачів! Брррум! дві тисячі років!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века