Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Вона пирскає… ледве стримує сміх!.. який я кумедний!.. мені двоїться! ясно бачу! Жюля бачу! трясця! троїться! усе злітає! брррум! передаю вам звукові враження… я? комічний?.. рачки, сходами!.. і лясссь! у темряві! по спині! щастя, що я її прикриваю, свою лукаву Лілі!.. прикриваю голову… бережу її голову… обволікаю її! дбаю! Щоправда, запаморочення, так! достоту!.. але все ж… я що, не бачив? не чув, як він мене шпетив! оцупок-монстр! і перед скількома людьми!

— Рушай світ за очі, недолюдку!

Гай-гай, кричу лунко!.. не чує… тепер від нього далі… на два поверхи нижче…

— Ревнуєш! кричить мені… вона, Лілі! хоч і в моїх обіймах… на вухо кричить! і сміється! сміється! не з Жуляки! на нас скочуються двоє… перекидаються через нас… з тих, хто забарився, з горішніх поверхів… мов боліди!.. удар! влоффф! з розгону!.. пробивають двері!.. двері ліфта на поверсі… і вррранг! у шахту! брррум! нещасні!.. новий удар!.. ще хтось летить у провалля!.. ліфт утягує, мов вир… тут не до запаморочень!.. тримаю Лілі!.. іншою рукою за поручень!..

— Задки, любонько! задки!

От який я альпініст!.. і везувієвіст на додачу! радше везувієвіст!

— Чим не Луна-парк!

Раз вона жартівливо налаштована!.. вона молода, спортивна і відважна!.. а я вже підтоптався!.. почуваюся безсилим отут, на сходах… коли водить, носить!.. підносить!.. а ще почуття обов'язку!.. аби таке в театрі показати, сенсація! переживання! збурення емоцій! але тут, даруйте, які вже тут емоції!.. сходи!.. сітка ліфта… погляньте!.. як оті попадали!

Ти ба, Норманси! він огрядний… його жінка… наші сусіди… теж намагаються… їх водить… скочуються на кілька сходинок… їх вертає назад! задом наперед! ще не пристосувалися до струсів, от їх і повертає на чотири сходинки нагору!.. однак він важить!.. сто шістдесят кіло!.. він мені казав, приходив на консультацію, як схуднути… за нинішніх нестач можна і схуднути… але де там!.. сто шістдесят кіло, баласт!.. тож і не може зійти… його підіймає!.. підкидає! струс! іще один! земне тяжіння навпаки, от дія циклону!.. а його жіночка тендітненька, тримається за нього! на шиї висить! сама мов соломинка, вже давно було б звіяло! здається, він її зараз роздушить!.. такий собі жан-покиван! врррауф! роздушить!.. ні!.. ні!.. ні!.. обачний слон, от вам Норманс, он, бачу… бере на себе всі удари!..

— Андре! Андре! Тримай мене!..

Усе одно боїться!.. у них повна злагода!.. нехай тільки не відпускає! вони одне ціле, як ми з Арлеттою… та він геть інший за статурою! мені б його розмах, вагу, фактуру! власне, там більш, як сто шістдесят, певно! сто вісімдесят, я б сказав!.. може двісті… він приховує, але жере за десятьох!.. за двадцятьох!.. він як усі, бо всі брешуть! а цей бреше на всі двісті кіло! що, сто шістдесят?.. сто шістдесят шість? за кого він мене має? бачу його, придивляюся… він комісіонер… брррум!… на гуртовому ринку! і що?.. курятина!.. але наминає не саму курятину!.. це в нього жінка курчатко!.. а він, мабуть, по два окости на день лигає! по три окости! вага! поміркуйте-но! «комісіонер»! нехай тільки по нас не котиться! бо нам буде кінець — і мені, й Лілі… навіть його жінка тремтить…

— Андре, стій!.. Андре, стій!

Їй далеко до блаженства!

Він стоїть, а от будинок хитає! навіть, припустімо, двісті кіло! що він важить усі двісті… все одно водить!.. уперед, потім задкує! ним буря крутить, як і нами… стихія! це вам не бегемот! тонна — то соломинка для стихії! його хитає… зараз упаде!.. он його дурепа як злякалася!..

— Андре, стій!

Тут не просто стояти треба! а тримати удар!

— Стій тут, любий! стій тут, любий!

Вона думає, що це він спричинює бурю!.. та він тільки об стіни стукається, от і все!.. треба їй пояснити! дурепі схарапудженій!

— Та то не ваш гладун! То отой на вітряку! Жуляка горішній! погляньте-но!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века