Феєрія для іншого разу

Нам треба, як Норманс і його Дельфіна… заліземо на шафу… з'їдемо на ній донизу… але не під нею! верхи!.. нехай нас везе! поганяймо! мерщій! гоп! ковзаймо!.. Лілі вагається… брррум! повітряна хвиля… справді пневматичний протяг! знизу! з глибочіні! нас висуває, випихає на поверх вище!.. знову й знову! там, де повно меблів… там Норманси!.. яка зустріч!.. ох, проте коротка… новий потужний протяг… котимося донизу… знову удар повітря, контрпротяг!.. це, що й казати, це справжня битва!.. Я не просто тримаюся за Лілі… обіймаю! Сам Бог знає! не відпускаю… мені зле й голова обертом! зараз усе виблюю!.. повне запаморочення!.. буде знову, як тоді біля риштака… після того мерзенного випадку… але тепер Лілі зі мною… я бачив, як риштак глибшав, просідав… провалля!.. здорованів воно якось вабить, але мене з моїми ґанджами!.. провалля… Тільки Жуляка хоч би коли схитнувся!.. он дивіться: сидить собі на вітряку! мене у вухо як поранило, то хитає часом, слабую з листопада чотирнадцятого!.. «завитка внутрішнього вуха, хвороба Меньєра» з оркестром… і таке інше, я вам уже розповідав! щойно хвиля мене підносить, то й нудота і трусить, і все догори ногами! думки теж! як будинок, коли хилиться… викидає все, що має!.. я теж! душу й усе решту!.. але добрішаю, коли нудить!.. навіть якби Жуляку, онде, обійняв би… і все виблював йому на голову… ох, провалля риштака біля його майстерні! я бачив стік, руру й глибше! ще глибше з'їдемо, коли цей бісів стіл, який перегороджує нам сходи, ковзне донизу з тріском і тррр! і нас потягне за собою! застряг ніжкою в решітці ліфта! бореться! бореться, як Андре! о, відчіпляється! перекидається! суне донизу! та я не посуну! нізащо!.. Лілі теж!.. Жюль теж… але от мерехтіти, будь ласка!.. з чотирнадцятого року в мене мерехтіння!.. он вітряк на горі, я б давно звідти сторчака! якраз думаю! думаю! справді! аж раптом мене підхоплює хвиля! так! хапає!.. вириває з рук Арлетту… повітряна хвиля!.. з моїх рук!.. а я думав!.. думав!.. про провалля! лечу! так! я! я! брррум! ми на поверсі… двері настіж… шахта ліфта… провалля… і раптом хвиля! раптова!.. поверх… двері настіж… я вам казав, провалля ліфта… не бачив, що двері настіж… тепер… спалах!.. ох, бачу! і вррранг! бідне моє тіло!.. кінець! кінець! ні! жахливо… поверх… два!.. а-а-а! волаю, волаю!.. біль волає… голосніше від мене!.. чую свої волання!.. куди я гримнув?.. куди я гримнув?.. сторчоголов?.. на ліфт! дивлюся нагору!.. ліфтова шахта! кабіна!.. поверх?.. два?.. три?.. де моя тяма?… отямлююся…

— Лілі! Лілі!

От вона… прибігла… це який поверх?.. простягає руки!.. щоб я видряпався з провалля… витягає мене… ми знову разом… на другому поверсі!.. на майданчику другого поверху!.. під низом, нижче вхід!.. великий вестибюль з мозаїкою… там усі меблі! вони з'їхали, за нас спритніші!.. згуртувалися, і посуд теж!.. і срібло! срібні куверти, усе гамузом!.. усе видзвонює!.. аж луна під склепінням!.. дзвін з усіх усюд! і люди! і зойки! дітлахи… веремія в глибіні каналізації!.. не зовсім у глибіні! найглибше під метро «Абес[163]»!.. не для нас! купа лайна! не для нас! дриґайтесь, халепи!.. обмацую себе… торкаюся… ще на спині!.. схотів би, все одно не підвівся б… ніг не чую… забив ноги, як упав… гірше, ніж голову… мацаю праву… мацаю ліву… не моя! не моя нога!.. не Арлеттина… інше тіло… придивляюся… це Клео! знову він! Депастр з дружиною… таки дісталися донизу!.. от вони!

— Ви на ліфті?

Не відповідають… брррум! їх знову підкидає!.. вррромб! падають! отак! два… три струси! догори ногами… потім на животі… весь будинок тіпає… так ніколи донизу не потрапимо!.. справжня катастрофа!

— Агов, Клео! Клео!

Я притомний!

— Буде що відбудовувати!

Він архітектор і лауреат Римської премії, Клео-Депастр!

Я ж бо думаю про майбуття! він теж мусить! пентюх! тремтить, обмацую його… тремтять обоє!.. Їм, бач, страшно! слабодухи! страхопуди! злякалися буфета! ще більш, як ліфта! провалля ліфтової шахти!