Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Ось тобі! несподівані черги! зенітки з вулиці Лепіка! не менше шести батарей! брррум! і ця стінка, і та!.. хитає! знову загальна штовханина!.. бррро! ой лишенько, тіла на тіла! сальтисони! тісто! м'ясо з випічкою!.. з десяток!.. зокрема, двадцять п'ятеро сусідів!.. штовхаються, мов ті машинки на атракціоні! даруйте! можу заревіти! у мене славна голосина!.. гармати шаленіють зовсім поряд, отут! а по чому шмаляють?.. ні по чому!.. по якомусь нещасному літачку! а їх тисяча кружляє, пекло нам скидають! ревіти? я можу! я! голос маю! викрити того мавполюда! на мою голосину йому плювати! чхати! володар вітряка і горизонтів! От якби Оттавіо був поряд! мій друг Оттавіо! справа кількох хвилин! хана була б горбатому на коліщатках! без дрючків! стрибок! тому що він, як Геркулес, тобто Оттавіо! не хто попало! Геркулес нервами і м'язами! не лантух сала, як Норманс! Оттавіо туди б виліз! завиграшки! Жюля мені б вислав! як посилку! тоді кінець циклонам! фантазіям із помахами рук! кінець! і де чорти носять того Оттавіо? Ото ще нехлюй! біс його бери! лаю Оттавіо… і вррронг! подих урагану, знову! скляні заґратовані двері, котрі вхідні під аркою, на скалки! розлітаються! на друзки! можуть поранити! на весь коридор! хто повиходив, хто відповз від дверей консьєржки, знов назад! лізуть під стола! одне на одного… шиї! ноги!.. руки!.. голови!..

— Душогуби!

Лаються!

Є чемні: «Пробачте!» і Дельфіна! вже її не бачив!.. «Сиди, Андре!» Голос… Сидять обоє під столом, вона зі своїм чудовиськом… ото маса! ото вага! може інших подушити!

— Клодіно! Ґастоне! Жюльєне! Марі!

Імена рідні, всі когось шукають… жахливе скупчення!.. особливо старі, діти…

— Сиди, Андре!

Ох, знову стрілянина! літаки все змітають з вулиць… Здається, це «Москіто[164]»… двомоторні літаки… під столом є хто розуміється на техніці… «знавці»… визираю надвір… нічого не хочу проґавити!.. бачу нові фосфорні багаття!.. щойно розквітли! урозсип фульмінати! пікрати!.. нехай би й Жюля покропили, оті «Москіто»! і «Мародери[165]»! нумо! бо мені до дупи!

Вони там що, англійську штудіюють? так! справді! під столом!.. у них там розмовник «Берліц» під столом! нагромаджені, настрашені, нашаровані!.. «шарований пиріг» із мешканців зі сциклинами й лайном! гамузом!.. а ще й балакають! розпатякують! по повній!

— Це «Москіто», пані! «Москіто»!

Якась торочить.

Пролітають, Жюля мало не черкають, але не поціляють! хоч «Москіто», хоч не «Москіто»! Жюль сам на весь Париж! оцініть зухвальство! Імператор пломенів на крилах! крилах вітряка з плюмажем на кінцях! і з тріском! Я вам не брешу! Кажу вам правду!.. он оцупок як радіє! виклик долі! вовтузиться у візку, човгається! до наступної хвилі! ще однієї! від поручня до поручня! шугає! от дивіться! брррум! крилом вітряка голову мало не зітнуло!.. але ні… фіґляр!.. бачив, як він п'яним шматував свої шедеври-пастелі! власні різнобарвні, кольорові оргії! п'яним шаленів і все шматував! був би зараз п'яний, точно кинувся б униз! але чорта лисого! якраз не п'яний! а випив би охоче! он горло як дере!

— Ходи, вип'ємо! ходи, вип'ємо!

Гукаю, мені що!

Сусіди під столом не розуміють його капостей! що він сидить на вітряку, що він усе тасує!.. громи розворушує! ніхто не дивиться у вікно!.. ніхто Жюля не бачить!.. чорта лисого бачать!.. навіть буфета не бачать, коли той підноситься, хитається… буфет здіймається… розміром з буфет! завеликий для помешкання консьєржки!.. якщо перекинеться, якщо впаде, він у стилі Генріха III, довоєнний… то буде повна каша! тобто під столом!.. то буде «шарований пиріг» із мешканців! могильник у власному соку! Нічого не бачать! геть собою перейняті, своїм кишінням… своїм задушенням і смиканням руками, головами, ногами…

— Душогуб! Мені в око! ох, розбишака! тримай мене, Андре! Хам! мій милий! Пане! «Москіто»! моя дитина! моя любове! Аделе!..

— Яка там дитина! це все Жюль! це Жюль!

Є ті, хто перші бачить згубу! я з них! я з них! чому? Як не прикро! Заздрощі! мене ніхто не слухає! аби трохи завзяття, гідності, усі б кинулися на штурм! поривом!.. у вогонь! у вогонь! бридкий чаклун обрубок акробат! у піч!.. повторюю для них!.. кричу їм!..

— Це все Жюль! Це все Жюль! На штурм!

Брррум! Брррум! моя оповідь була б суцільним брррумом, якби я дав себе затуркати!.. але де там! ні! подробиці! уточнення! я вас брррумами не баламучу!.. мішанина під столом, схарапуджені сальтисони нічого не бачать і не розуміють… правдива небезпека, але де там! перетасовуються одне під одним… мнуть, місять хто кого!.. буфета їм не видно!.. а я бачу!.. він підноситься!.. на метр!.. кажу вам! а може, й вище! я не придивляюся! метр щонайменше!.. у мить глибинного удару! і врррак! і готово! він розпадається, осипається! і вррранг! розламується! от що діється!

А ті, що під столом, у крик! З'являється Дельфіна! її виштовхує стиснуте повітря! і відлітає! рине коридором! плаф! долілиць!.. я тут, я бачу, і вона гукає: «Маріусе!.. о-о-ох! Рене! Жюстене! Клемане! докторе! докторе!»

Багато нас, кого вона згадала…

— Що вам треба?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века