Читаем Феєрія для іншого разу полностью

А уроки катастрофи? відбудова? чи не відбудова?.. це його справа, архітектора, лауреата недоробленого! йому катастрофа не на вжиток? а мені в ужиток! бо побачив, що є істотним: блювати!.. страшенно помогло біля майстерні Жюля… я б і падіння гірше переніс, аби завчасно не поблював! проте це не применшує злочину! не знімає вини з бомбарів… страшних розривачів усесвіту! грімких! це не виправдає Клео, якщо не відбудує! не відрихтує! не відфарбує!.. знову кричу йому, мало не на вухо… нас торсає, штовхає одне на одного… знову Норманси!.. котяться нагору… не знаю… ох, від них краще подалі!.. не затримуються! гримлять донизу!.. новий удар… велетенський Норманс, мов м'ячик!.. кулька!.. з усім салом! мов ґумовий! хвиля! вітровій! і ми вже під склепінням! гамузом!.. скільки родин? догори ногами! і брррам! знову перекидом! з мене досить! як докочуся, мені стане зле… спалахи креслять небо… кружляють!.. бач, як добре видно! куди подінешся, прокинешся! Пані Туазель, її помешкання он праворуч, ой Боже, скільки там люду!.. як дивно… юрба сусідів і ще когось, ніколи їх не бачив… а дітей! а дитячого вереску!.. а дорослої сварки!.. сліз!.. «Мало мене не задушив! хам!»… і стогін! і рев!.. хтось загавкав… «гав! гав!..» а хтось «рятуйте! рятуйте!»… теж хоче зайти до консьєржки! теж!.. його витягли… правильно зробили!.. нестерпні гавкуни!.. я вже розповідав вище… пізніше?.. забув… у тюрмі!.. я вам казав… гавкуни все захоплюють!.. непримиренні гавкуни!.. тільки у псів права! де пси? у помешканні консьєржки?.. а кіт Бебер? а що як вилаяти всіх? з коридору, де ми плазуємо… котимося… брррум! нас підкидає, несе! і геп на купу тіл! їх там скільки? двадцять? тридцять? більше?.. навалених зачеплених за стільці… жмутом водоростей… вони пливуть, безладно розтягуються… на хвилях… десять… двадцять… п'ятдесят тіл… як водорості після відпливу!.. не хочуть ховатися в підвалі… лементують, що не хочуть до підвалу! «не до підвалу! не до підвалу!» підвал — то провалля… як вулиця Дюгема… три будинки провалилися від бомби враз! всі поверхи від першого до восьмого! тільки дві мансарди ще бовваніють!.. невідомо, скільки людей… от вам і підвал!.. от вони всі до консьєржки, настрашені проваллям ліфтової шахти! туди затягує фатальним протягом!.. годинник? бомба-перебомба! де мій годинник? раптом жах! мій тік-так? хух, цілий-цілісінький! намацую… виймаю… північ!.. а видно краще, ніж на сонці! на ясному сонці! усюди спалахи! на дверях, стінах, на бруківці… потоками, ще вище хмар!.. захлюпують Ейфелеву вежу!.. навколо хвилі… здіймаються… захлюпують Ейфелеву вежу!

Звикаємо до хаосу… звикаємо… приходимо до тями… вже не засліплені… а від консьєржки Жюля теж добре видно!.. вивищується! семафорить! стерновий капітан!.. велитель хвиль… володар усього! гондоли й блискавиць! всієї атмосфери! а крила крутяться!.. так близько! близько! колом… колом! а на кінцях неначе пір'я… жмути пір'я… вогняні!.. полум'яні!.. тріскучі!.. вітряк неначе велетенська шапка! бутафорська шапка!.. Париж у шапці!.. Трясця, де ми?.. Брррум! знов починається, вони мають добре Жюля зирити від Опери… від Трініте!.. і ще далі!.. набагато далі!.. околиці по той бік… південні… Робенсон… Палезо… Вільжюїф… це просто, лише глянь на небо… все відбивається!.. навколо Со…

А Жюль виставу дає на вітряку! а як петляє… хиляє… хилиться… і не перекидається!.. у вогняній стихії!.. віртуоз-катаклізматик!.. збочення на коліщатках!..

Кричу це всім, аби вони хоч трохи знали… лантухи з салом… щоб усвідомлювали…

— Якщо все згине, то через Жюля! Погляньте на нього! літаки, бомби, це все через Жюля!

Категоричніше не скажеш!..

— Лілі! Лілі! Гукни йому, нехай стрибає!

— Та ти збожеволів, любий! збожеволів!

Не так уже й збожеволів! от дивіться: брррум! нас знову відкинуло назад! шарпнуло…

— Звідник! кровопивця! обрубок! гнила срака!

Сам мушу до нього звертатися! що ж! добре! добре!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века