Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Усе мусять знати! правда! сам бачив, як за поривом ринув велетенський дзвін! скільки тонн?.. бо на пагорб Тертр його колись тягнули шістдесят п'ять коней! це історія! я не вигадую! тепер він поринув! з дзвіницею! сила бурі! от що діється… нехай знають, які згуби з неба! з-під землі! звідусіль! купа тупаків! Бе! бе! бе! кають!.. «Ах! Ах! Андре!» Ага, власне, Андре! Андре! він уже не на гуртовому ринку! помилочка! звиняйте! уже не на гуртовому! ретельний літописець на чатах!.. errare humanum!.. літописець мало не схибив!.. він уже у паперовій справі, той Норманс!.. птицею вже не торгує! іншу працю має!.. він тепер папір розподіляє[166], прошу дуже!.. ох, трясця! випало з голови!.. вона ж мені разів двадцять казала, пані Туазель!.. «Він птицею вже не займається»…

Оцініть розісраність епох, часів і катастроф, і скільки плутанини! щось знаєте про чоловіка, а потім раз, його вже звуть інакше! він уже деінде! і ціну має іншу! але огрядність та ж! чи ще огрядніший? жирніший? папір… папір!.. а мені так папір потрібен! як я міг забути?.. замість слухати свої барабани, рюмсати над ґанджами, було б ухопити його за барки, враз, кабана такого! З Дельфіною на колінах! «Паперу, Нормансе! паперу або смерть!»

Не схотів би, то буфетом!.. я б на нього буфет перекинув!

Любі мої покинуті рукописи! три шедеври лірики, іронії, там, нагорі!.. «Легенди й клопоти»… «Король Кроґольд»… «Похід на смерть»… «Банда ґіньолів»… недописані!.. нема паперу!

Причмелений фульмінатами! пікратами! в облозі ревнощів, а нагода пролетіла! проґавив велетня Норманса! і зостався бевзь бевзем! і Дельфіна на колінах!.. казна-що в квіточки! пошився в дурні! а як велетень Норманс помандрує собі вкупі з буфетом, каструлями, двадцятьма п'ятьма сусідами! і брамою!.. і кованими дверима! до небес! а я лишуся, як останній йолоп, у неславі!

— Агов, пане Норманс! підкиньте паперу!

Зібрав усі сили й відвагу! Кричу йому!

Брррум! ми гуртом з Лілі, і Шармуазом, і пані Клео, нас відкидає, приплющуює в інший куток! ох, знову мішанина! купа! купа тіл! а стіл вррранг! прямо на нас! на ньому повно дітей! і одна матір! а лементу!

— Малятко! Малятко! ой! ой!

Що ой?

А в іншому кутку дорослі.

— Хамло! Оскаженів! Дурило!

Стиснутий, здавлений, навкруги стогін, отут під столом, я все ж мислю! стоїцизм! хто заперечить?.. виходить, я схибив! не можу собі пробачити! проґавив Норманса і папір!

— Паперу! Паперу!

Брррум!

— Агов, Нормансе!

У повітрі все гримить загучно! і знизу! він мене не чує!

— Буфет! Пів буфета!

— Сиди тут, Андре!

Пані Туазель мені казала, і не раз, що з птицею покінчено!.. а я, жалюгідний телепень із дзвоном у вухах, усе проґавив! я теж міг дзявкати «Андре! Андре!»… брррум! проґавити таке багатство! бо ж Деноель, мій любий Робер, нічого не може видати! застій у справах! хоч видавництво закривай! і Памела, служниця, теж мені казала… двічі!.. тричі!.. що він уже не на гуртовому! що птицею вже не торгує!.. овва! сам винен, дурень дурнем і ще гірше! щоб мене звіяло до біса! таке знайомство! по сусідству! проспав! бомблять чи не бомблять! «Паперу, шановний! Паперу! дуже прошу!» для моїх пуезій! ні пачки! ні аркуша!.. Муз нема!.. покупців нема! бувайте, гонорари! Ох, який я недоріка! плач не плач!

Жаль! Жаль! Бідний Йорик! Череп і слова!

Я видав вам тираду, і що?.. тим часом оті решетять нашу авеню! дзвенить у вухах! всюди рикошетить!.. навіть у помешканні консьєржки… Жуляка катається у візку… туди! сюди!.. над ним линуть літаки… по ньому не стріляють! лише черкають… аби хоч раз пальнули!.. тррр!.. дулі з маком! обминають… пролітають… повертають… ячать… квилять… махають крилами… вллллуф!.. і промайнули!

А та Дельфіна нестерпна зі своїми «Андре! Андре!»… Але Жуляка, от хто справжній паливода, покруч, покидьок, отам, чаклун, бур підбурювач, бомб і менілітів з хмар!.. а ще й бахур! бахур!

— Бахур! Бахур!

Треба йому нагадати… вихиляюся навмисно з вікна…

— Бахур! Бахур!

Сусіди не слухають!..

— Нумо! лінюхи! підводьтеся!

Хоч би хто поворухнувся…

— Заберімо його з вітряка! покидаємо туди-сюди! і раз! мерзенний чаклун! напучувач єропланів! побачимо, як він літає! перелітає! відлітає! побачимо! побачимо!

Обіцяю, всі радітимуть! брррум! аби я вам передавав усі бррруми, вас би приголомшило, ви б не витримали! ошелешені, белькотливі, укляклі… отупілі, як і я! ви б теж стола шукали, куди б залізти!.. ви б століттями бубоніли: «Що? Що?.. як це?» Я не обтяжую вас і тисячною брррумів! І зір ваш не бентежу… миттю світлових потоків… миттю синіх… жовтих… червоних… ви б місяцями ходили й кліпали! он як вони бояться глянути! повстромляли голови в дупи… інстинкт самозбереження!.. ет, сітківко, сітківко!

Базиліка розкололася!

Їм плювати!

Хмара шрапнелей… вони ще глибше зариваються… їх ніщо не витягне! ніщо… сплющуються, скулюються ще більше! більше!..

— Агов, хто тут при папері? біс тебе бери!

Це я звертаюся до Норманса!.. міг би дослухатися!.. він не у масі сала під столом!.. на стільчику он височить… Гегемот!

— Паперу! Гей, котрий при папері!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века