Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Не тільки вдалині відлуння… перед нами, під нами, під схилами!.. не шкодують! у долині Маркаде! і знову налітають!.. з писком!.. курс на Базиліку… London Street!.. сто разів таке зробили!.. тисячу!.. крилами!.. розмахом! дедалі ближче… і на північ! на північ! звідки прилетіли з дому!.. завертають на баню… на мармурове яйце… на авеню лишають тінь… на Сакре-Кер… десять… дванадцять… двадцять тіней!.. застують бенгальські спалахи… прошмигують! прошмигують! бувайте! брррум!.. Жуляка зі своїм носярою… лице? більш його не бачу!.. знову бачу! радість мавполюда! руками махає? ще й як! онде! що думаю? звиняйте!.. мов дзиґа! туди! сюди! гоп! до поручня!.. схопився! останньої миті схопився! перекидається? ні!.. задній хід!.. хтивий акробат!.. що тут скажеш!.. як він підкорив циклони?.. і небо, з якого все на нас спадає? бенгальські вогні! бррруми! пікрати! порухом пальця! його пальця! небо як бутафорська стеля! десять! п'ятнадцять!.. двадцять церков навиверт!.. і Люксембурзький сад! вам здається, я прибільшую?.. уся Гірка напинається й вихиляється!.. асфальт, стоки, вітрини покраяні, як і небо!.. а що суне по авеню!.. не повірите! все кипить! овва! знаєте місце, де багато бузку? зарості? там танці завжди були! біля ресторану! усе навиверт!.. ви не знали… і ще більше вогню! гримучого! тріскучого!.. хто там був, вам скаже!.. Слухайте людей надійних, з вільним розумом… не фанатиків «лондонських» радіохвиль, що втратили усе людське! що й по двадцяти роках у них очі не свої від зизуватості… косоокості… оманливості… химерності!.. а вуха? ще несамовитіші, ніж у мене! геть не те чують!.. і не звідти!.. з півдня! із заходу! зі сходу!.. Трапезунд!.. Мармара!.. Черчілль!.. Мікадо! полюси!.. усенезнайки!

Обов'язок — от людський дороговказ! від дурниць застерігає… Мій Обов'язок — то був Безон, мої пацієнти, мої вірні хворі…

Розбурханість стихій, потопи, валки літаків, розхлюп червоних злив! зелених! синіх! земні глибини вибухають лавою, небо вивертається, що вдієш! покинь мою душу! дай спокій! ні! ні! ні! лишайся тут, любонько! не ремствуй! поглянь лише, он як Безон палає! жахливі руїни від Уя до Аржантея! кажу тобі! і весь б'єф! уся вода! від Сартрувілля після закрутини… далі за Круассі… Кар'єри! береги! сто заводів! «Лоррен»! «Оксидрік»!.. Вулкан… не менше двадцяти страшенних вибухів… я згадав про береги… а рибалки? піднесені в повітря! висять на димарях!.. десяток! два! на кожному димарі!.. разом з гачками, люба пані!.. вогняна верховодка! ловиться добре, клює вогняна верховодка! от рибалкам радість! десять, двадцять метрів над пожежею!.. якраз над нею!.. отакий злодійський і руйнівний феномен у хмарах, звідки сиплються бомби!..

Я знаю, що кажу!

— Стрибай-но! гей! нумо! підрум'янений! обрубок-страхопуд!

Нуль уваги!.. йому плювати на мій заклик… він собі на вітряку… викрутасом… вихилясом…

Я надміру виню Жюля?.. а може, Норманс іще гірший?… з двома жінками на руках… Дельфіна і Гортензія… утрьох буфет підпирають… власне, пів буфета… а Норманс нічого не робить, а хропе… хропе, хропе, так, хіба це не цинізм?.. та ще й так гучно! неймовірно! що навіть крізь гуркіт бомб я одним вухом чую!.. «хррр!.. гррр!..» прокашлюється… трохи був застудився… от бачите, я точний… вас дратують дрібні деталі? так і буде! так і буде!.. я не корчу в кого в романі все в тумані! «був там-то, трапилося таке-то», от моє правило!

Жюль піруетив на вітряку, рибалки з димарів ловили верховодку… ми з Лілі стояли й дивилися з вікна, Пірам із нами і всі сусіди під столом, і Норманс підпирав собою буфет…

Більше чи менше, то вже була б брехня.

То був Потоп.

Товстун викоханий, випещений… це важливо!.. з двома кокотками в себе на колінах… ні! не кокотками!.. з дружиною і своячкою!.. Норманс-хропун хропе, харчить!.. бач, дарма, що весь будинок труситься, тушкується, стелі провисають! чорта лисого прокинеться! он усі під столом перелякані… тільки здушені зойки… «Рятуйте!»

Нехай вилазять! мокрозібгані! одне на одного глянуть! гидкі! одне в одного у дупах…

— Агов, сплющені! агов, боягузи, усі! вилазьте! ноги в руки! сурма сурмить! усі на вітряк! усе димить від Сен-Клу до Венсенна! до Монфермея! до Монлері! до Сен-Дені! ворушіть сраками! повстаньте, боягузи!

Та їм кажи не кажи!.. нуль уваги! утовплюються, утовкуються ще більше!

«Чш-ш-ш», це своячка!.. щоб я замовк!.. має рацію… якщо той патапуф заворушиться, захропе гучніше, то буфет поїде далі… пів буфета… і що буде? людська каша під столом!.. хай підпирає! хай підпирає!.. філософія! брррум! мереживо шрапнелей спалахує якраз над крилами вітряка… здається, це вирішальний удар… та де там! Жуляка крутиться, вертиться… вигинається!.. у гондолі! біля поручня, якраз!.. не падає! перил не рушить!.. король жахіть! господар!.. Під ним Париж, сповитий бурею… і Батіньоль, і Бекон, і Понтуаз на краю… і Мелан… дев'ятий вал повинен його змити!.. він хитається… та не перекидається! вихиляється! а «фортеці» йому коряться… його поруху… пальця! «Отуди! отуди! Північніше! північніше!»

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века