Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Але якби вкинути його у вогонь, мені б якось попустило… як його туди занесло… ніколи не дізнаюся… таїна!.. Пан Приязний! злостивий підлотник, скульптор із піччю! Він забере із собою у вогонь ту таїну… га?.. це вам не жарти — приклúкати Потоп, принадити ескадру за ескадрою з чотирьох кінців виднокраю! порухом пальця!.. спробуйте! от спробуйте! Ви скажете, що я втішаюся, що я теж катаклізматик… і брррум! крррак!.. метро «Жоффрен»… бомба щойно провалила станцію… дев'яносто вісім метрів під землею!.. перебільшено?.. я уточнив… біди не так багато… але тієї миті?.. тієї миті? ви були б не менш нажахані! ви б так само вигукували «Жоффрен! Жоффрен!» за гірших і трагічніших обставин знання безпосереднє!.. минуле, теперішнє, майбутнє, усе разом!.. срач та й годі! шосте відчуття насправді є, але треба, щоб земля дрижала… буденності це недоступно! надзвичайно! от смисл! Норманс теж надзвичайний!.. хропучим огромом! землетрус не землетрус! блискавичні літаки, потоки фосфору, розколоті небеса, зруйноване метро, завалені склепіння… пішло під землю… грім угорі, внизу, всередині, Норманс усе одно хропе!.. от сильна психіка, не те що ті нікчеми під столом!.. скільки там родин? белькочуть, душаться, смердять… він незворушний, серйозного штабу, той Норманс! Гора сала величезна плюс сон, от! упевненість!.. І дружина, і своячка його обожують… вони б і за царство з його колін не злізли б! за тридцять шість блискавиць!

— Сиди, Андре, сиди!

Смішне доповнює трагічне… от перечитую, що написав, і не пишаюся… боюся, що люди розсердяться! розпашіють! почорніють! пожовтіють! позеленіють! і все скінчиться, ох! так кепсько!.. і мій твір до чотирьохсот чортів! повна неслава! рака! непотріб! на набережних сотня за п'ять су, не більше… запитуйте Феєрію!.. Ах, запаморочливо і грайливо! і правда, і неправда!.. космомедіумні бурі! спадає злива бомб, вітряк обертається, Жуляка не горить! Гай-гай, із флюгельгорном чи без нього! безчесний жартівник! окозамилювач, наклепник і шахрай!..

Очікую найгіршого!

Але я все добре бачив! і хто чесний, той теж бачив!

— Він страшна людина, пані Туазель.

Наполягаю, або вона поглянула… на нього! на непристойність цього мавполюда, палія всього Парижа! палія Гірки! це все його вина!.. це через нього!.. і Батіньоль… літаки йому покірні… його порухові!.. кожному порухові!.. обидві руки догори, он гляньте! гляньте!

— Погляньте на нього, пані Туазель!

Та вона на мене дивиться, зі злістю!

— Ви вигадуєте!

Звинувачує мене!

— А газосховище в Кліші? я вигадав? вона нічого не свідома! злочин! Везувій з газосховища! потоки лави аж до Сен-Дені! а несамовитість літаків? я п'яний? мені примарилося? наліт за нальотом! прибив би, от дурепа!

— Погляньте-но! на пальці! на кінчики! іскор хіба не бачите?

Брррум! не знаю, що треба, аби вона повірила! Жюль пекельний! Не бачить? Не бачить? а тріскотня пострілів? Не чує? Не чує? рикошетом по хіднику? коли б у вітряк поцілили, його ігрищам був би край!.. він би навчився чемності, якби трохи свинцю у мізки! Жонглер на вітряку! більш нічого б не поруйнував, наш адмірал громів! Гірку було б урятовано! і авеню! і весь «ґросс Паріс», і всі газосховища навколо! і Женневільє! і Нотр-Дам! і наш будинок на вісім поверхів! хіба неправда?

— Він хоче пити, докторе! він хоче пити!

Усе, що вона бачить, от омлетна пика! зім'ята… жовта, розмазана…

Він подавав знаки, що хоче пити… ну то й що? що? пальця смоктав! нехай би рвонув! раз! шугнув! додолу! там би розібрався!.. чи наздогнав би літаки? у леті? бо ж він спритник! бо ж чарівник!

— Докторе! докторе!

Його гондола гойдається, хитається… ну то й що?

— Він згорить!

Вона в паніці! всі зморшки розійшлися… омлет у голові розлізся… вона не вірить… тепер аж гикає, не дихає зі страху…

— Він згорить!

Теж мені новина!.. клятий ґіньоль!.. тепер хоч трохи посміюся!.. біс забирай! маю бажання!.. а ми, а нас як трусить, хитає, чавить! отак! і ще більше! він нас жаліє? бррранг!.. брррум!.. при кожній бомбі Норманс гарчить, харчить… ще голосніше!

— Хропи! хропи, Андре! сиди, Андре!

«Хррр!.. Гррр!» відповідає він… сусіди під столом уже не знають, як квилити…

— Ох! Ох! Ах! Ах! ой! ай! о-о-о!

— Замовкніть, сплющені!

Ось що я думаю.

А церберка нажахана:

— Обережно! Обережно!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века