Феєрія для іншого разу

Нас розтовче — і все! мішки сала під столом! нас котитиме від стінки до стінки! або в провалля! під метро! оті з-під столу не дивляться! не знають, що діється… нагорі чи на долині!.. під низом… знадвору!.. нічого!.. очі заплющили, одне одного душать… зліплюються щотісніше… ми ж бо бачимо, нас троє — Лілі, пані Туазель… бачимо, як млин халабудиться, сунеться… дах хилиться… ніби чемно вклоняється… дзвіночком чи не до землі… та потім стає на місце!.. а Жуляка вчепився в поручень… ого, ледве не… ще трохи… ні! ні!.. крила вітряка тасують жаринки… щодужче!.. щодужче!.. щодужче!.. три крила! хвацько крутяться!.. ти ба, будинок Лютрі відлітає… упізнаю його… вирвався одним махом!.. який порив!.. я не помиляюся… це номер 30 на вулиці Бюрка! і навіть ніби заляпаний ліловим!.. синім! червоним!.. полум'ям!.. полум'ям!.. можна впізнати! упізнати по шатру… шатру над мансардами… мов обсерваторія, чи що… давня, на старий лад… професор Монеста… ас по зірках часу моєї молодості!.. може, й вашої теж?.. «Спостереження за небом для всіх»?.. журнал «Сідера»?.. мабуть, це вже майже нічого не нагадує, але все ж, коли по справедливості, то були «високі миті Науки»! каталізатори ентузіазму, якби таких сьогодні, бо тепер все тільки атоми, а планетам лише крихти!.. всесвіт зроблений не тільки з атомів! трясця! біс його бери! цей скандал колись вибухне! Наука хибить? дуже добре! стежте за продовженням! Що ж, атом думає, що це вже все. Утім, у моєму скрутному становищі не варто наживати нових ворогів! атоми чи не атоми! нехай уже як буде! трясця! флюгельгорн! тьху!

Відбудуться астральні репресії, нічого не вдієш!

Спокійно продовжую оповідь… отже, Монеста вмирає… з квартирою ще той клопіт, заваленою телескопами, спектроскопами, секстантами, ртутними ваннами, а ще рукописами, усе в такому безладі, що Монеста не мав де спати… і помер у готелі тут неподалік, на вулиці Гарант… за все береться його учень Лютрі! віник і завзяття! оселяється з дружиною і двома дочками… як вони вмістилися? над приладами, під приладами… хтозна… їсти варили на сходах… спали під телескопами… жили на небі, власне… а тепер ще більш на небі! дочекалися! бачив, як високо ширяло шатро! ще вище! і що? Лютрі може «обсервувати»! щось бачити! усе, що пролетіло крізь розрив у небі…

— Небо репнуло!

Знову моя манія!.. попереджати!

— Біля вікна! хамило! дурень! затисло ногу! замовкніть!

От і вся подяка від цих засранців! повторюю: засранців!.. смердючих… склеєних!.. який сморід!.. один сморід, ще інший сморід, уявіть собі!.. порох… бенгальські спалахи… сірка! дванадцять… двадцять… п'ятдесят! ще й під столом!

— Лютрі полинув!.. Лютрі в повітрі!.. летить над вокзалом Орсе!.. набирає висоти… чотири тисячі метрів! пролітає в розрив… з дружиною, двома дочками!.. бачу їх!.. повідомляю всім!.. бачу їх!.. уже не бачу!

Хіба не попередив усіх по-чесному?

Уже мансард не видно! шатрів уже не видно! усе зникло в Небесах! а ми? усе для Лютрі! усе Лютрі! хмари! хмари! телескопи! Місяць!.. якщо нас не засмокче до підвалу!.. крізь прірву ліфта!

Я перебільшую?

— Дві безодні! дві безодні[171]! гівнюки!

Можу ображати їх отак і гірше, вони з-під столу не виштовхаються навіть за тридцять шість бомб!

Он бачите, що з Лютрі сталося, як усе злетіло! увесь будинок! усе гайнуло до зірок! усе причандалля! вирвало з землі! з усіма секстантами! нехай ринуть! нехай ризикують! так улаштовано світ! сопливий, вирячкуватий, ледачий!

Тепер він обсервує упритул, отой Лютрі! планети, аероліти й таке інше… він пролинув крізь зеніт… і траєкторії! оминув ескадри літаків, повних бомб ревучих і гримких!.. тепер розповідатиме про свій небесний досвід! ми теж, пікратів їм у печінку, крізь усе полетимо! парабола того, що під столом! трясця! землетрус! рій шрапнелей! якщо усе не запалає бзззим! одним тараном з неба! бзззам! у катакомби! залежить від кимвалів! Неба і Землі! Пані Туазель має знати! бачила! на те й консьєржка! у вікно дивитися… та вона тільки Жюля бачить!.. зачарована!

— Відчиніть браму! Відчиніть!

Хапаю її і торсаю… кричу їй:

— Відчиніть браму! Відчиніть!

Можу її торсати, смикати, вона терпить…

— Докторе! докторе!

Плаче… Лілі теж плаче… чому плачуть?..

— Ох! Ах! Він пити хоче, докторе! пити хоче!

Це нищівно, це пранцювато! Так не розумітися в речах! у вікно їх викинути обох! Лілі! і церберку!.. і пса! і хазяйку!.. і всіх скигліїв! усе сало! геть надвір!.. під фосфор! мене першого! для початку! й інших!.. для прикладу! притьмом! я перший! кров чотирнадцятого! штурм млина! що, пити хоче? мистець заспраг!

— Стривай, малятку!

Я дедалі шалію! Удар занадто болючий!.. Життя вже не рахується! Лілі, церберка бачать, що я вже не жартую!.. хапаються за мене, мало не душать! справді! злякалися, що я таки залізу на вітряк! застрибну! заберу Жюля! кусають мене!.. барадрум! нас відкидає від вікна!.. штовхає назад! у коридор!.. приплющує до стінки! на мені Лілі, на мені консьєржка!.. Лілі стискує мене стегнами… у неї сильні стегна! стискує мені шию… «хррра!» задихаюся…

— Лишайся тут, любий! лишайся тут! не йдіть туди, докторе!