Феєрія для іншого разу

Чую!.. ну то й що? ви все одно забудете, а я зіб'юся!.. не маю персонального кіно, аби все вам показувати, розсівшися… з комфортом… чи як уві сні… з озвучкою… ні оплачуваних критиків, здатних намастити тисячу громонебесних похвал моєї геніальності!.. я маю тільки ворожість світу і катастрофи! не буде катастрофи — я пропав!.. зефіри і слова!

— Розбишака! шарлатан! жиголо!

Отакого на мене навішаєте, як не застанете в консьєржчиній квартирі у повному розбурханні стихій! не хочу, щоб ви вирішили, що я деінде!.. а щодо почуттів, даруйте!.. я б так Туанонку відшмагав, надовго б запам'ятала! щоб скиглила і вила удесятеро гірше, ніж Пірам! і негайно! якби не остерігався її батька… я вже казав… уже казав… вистьобав би десять разів! сто разів!.. мене дратує це дівчисько… підступне, лукаве… знає… навмисно трапляється… на цій вулиці… на іншій… ніби із собакою гуляє… він і сам би погуляв, її собака!.. чи ніби її послали до крамниці… ага!.. ага!.. «Драстуйте, пане доктор!»… випадково? ага!.. ага!.. усе навмисно!.. усе продумано… батько… ох і батько!.. ну гаразд!.. усе ясно!… лихий похмурий затятий хамовитий!.. Памела — впевнена, що він у «мережі»… так, він! тупий похмурий і нещирий… що він там навіть «капітан»… Памела це моя хатня робітниця… і ніби сказав: «Кишки йому випущу»!.. це про мене… можливо, це не абсолютно точно, але є певна й точна річ, а саме, коли біля нього проходжу, кажу: «Добридень!»… він не відповідає!.. міни корчить!.. я констатую… він завжди за прилавком, найменше бістро на вулиці Бон, знаєте, де це?.. «Турель» зветься… на розі з Труа-Фрер… Кафе… дрова-вугілля… Проходжу повз нього від метро… «Добридень»!.. навмисно вітаюся… очі відводить… особливо після Сталінграда… і його жінка теж… значить, підлаштовано, щоб його дівчисько весь час мені траплялося на вулиці… «Драстуйте, докторе!»… з собакою на повідці… била його наче навмисно, щоб я бачив!.. ніби щоб я втрутився і дав їй потиличника… я відтоді часто це обмірковував, схоже, батько мене люто ненавидить, і не тільки через «Рух опору», а ще й тому, що я п'ю тільки воду… не часто вбити хочуть за якусь велику справу… мабуть, усе так і було…

Щоб вас зненавидіти, багато не треба… майже нічого не треба… як і з любов'ю… щось приховане… і смертельно, прошу пані!.. тільки воду п'ю, то таке… а от якби його доці дав ляпаса, убив би мене!.. стежив, щоб я його доцю не скривдив!.. чи шукав нагоди вбити… бо ж він «капітан»… «шеф»… Памела казала… й інші «подейкували»… «підпільний вільний стрілець»… Ламбреказ теж казав, гравер, що певен: «Остерігайся!»… чого остерігатися?.. за таких катастрофних трафунків, підпільник він чи ні, Мюрбата теж може закинути, як і нас, аж до хмар!.. чи засмоктати у велике провалля!.. з усім мотлохом! з величезним шинквасом у «Турель»! і всім вугіллям! і всіма лікерами! ах, налийте ґроґу, будь ласка! всіма напитками! фуксиновими пійлами! до Пекла! шахрай ще той… Капітан Мюрбат криво кроєний!.. я більше про нього знаю… не все кажу… він був старшим з цивільної оборони на чотирьох дільницях, це майже цілий «сектор»!.. але не на тому схилі, що Шармуаз… Шармуаз «командував» південно-західним сектором… так би мовити!.. так би мовити постійно… станція «Абес»… «Піґаль», вулиця Еннера!.. до «Медрано» чотирнадцять вулиць і сімнадцять водостоків!.. їх добряче трусило, ті чотирнадцять вулиць!.. барррабум! цукерочка!.. Мюрбат відповідав за північний схил… теж добряче потрушений, побитий… «Дюфаєль»… Кардіне… Франкер… двадцять п'ять вулиць плюс водостоки… шість!.. від чого, від кого вони звільнятимуть, коли все вже розтане в повітрі?.. і їх самих випорсне подалі!.. атмосферним порохом!.. чи до вирв! отакі химери бомбової пори, коли хаос нічого не важить, лишаються тільки фізичні, математичні й моральні несподіванки! забаганки й мінливості! нема ради, Ісусе!

Я вихиляюся з вікна!

— Пияк! Ландрю! Полішинель!

Голос готовий зірвати… найгіршою лайкою! вррранг! брррум!.. усе осипається! і бзззим! бзззам! брязкіт кимвалів! тепер кимвали! от я й кажу!.. Лілі з консьєржкою обіймають мене.

— Нікуди не йдіть, докторе! прошу тебе, Фердінане!

Як Дельфінка зі своячкою… затримують мене обіймами й цілунками… та я і не пройшов би… це вже не вулиця… потік!.. вогняний потік… навіть не намагайтеся поглянути… відвертаюся, прикриваю очі… але тут усередині так само мерехтить, затьмарює… буфет сліпить!.. і молитовний стільчик… тут є молитовний стільчик… абажур хитається, коливається над столом… скляний, дзенькає об стелю!.. зараз утече красунчик!.. шатро! ще одне шатро! рожеве! думаю про Лютрі! його шатро!.. його родину… люстру пані Туазель… я верзу? вам здається, що я верзу… шатро!.. парашут!.. капут!.. де тепер родина Лютрі?.. висить під шатром! у нас тут своє шатро! скляний рожевий абажур пані Туазель!.. він гойдається! дзень! дзень-дзелень! об стелю дзинь! диво, що така крихка річ іще ціла!

— Ваш абажур, пані Туазель!

Це диво дивне в шанувальниці Жуляки! що в неї такий чудовий абажур!..

— Сміливіш, церберко!.. я вам допоможу!..