Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Це їхнє гасло: «нікуди не йти»?.. «спи, Андре!»… А хто піде, якщо всі тут сидітимуть? Андре? Так на ньому тримається буфет! на мені стінка і пес тримаються… консьєржка, Лілі котяться по мені… знову перекидаються! кожен струс!.. вррранг! через мене перекочуються… мов пакунки… знову!.. зударяються!

— Не йдіть, докторе! Не йди, Фердінане!

Гримить, шинкує, кидає, перевертає!.. а у них тільки про Жюля думка!.. зараз піду по нього, гномика! мистця, хтивця всім любого! він у мене далеко полетить! Родину Лютрі наздожене!

— Ви збожеволіли, докторе, збожеволіли!

Це вона мені гикає впритул!.. її враження про мене: знавіснів!.. брррум! знову кинуло! усіх трьох! перетасувало, приплющило до стінки… майже біля виходу… майже надворі… добрих метрів на п'ять кинуло… бенгальські вогні прямо в вічі!.. удари по сітківці! значно болючіші, гостріші від усіх забиттів оці кидання! туди! сюди! до кісток! у стінки, у столи, у шафи… кажу як знавець! такі осліплення з такої відстані впритул, це невимовно!.. свідомість навтьоки! ви вже не ви… лиш зблиск! стрибаю до Туанон, ніби збоку себе бачу, нарешті висмикую її з-під столу! тікаю! її з собою! викрадення! покидаю там Лілі й собак!.. уявляєте собі розпад, зміну вдачі від одного лиш зблиску прямо в очі! втрата волі! нестяма! мов старий сатир! від бенгальського зблиску! тільки! пуффф! «Це неймовірно» вигукнули б ви… та всяка маячня є неймовірною! а що, Потоп вам імовірний?.. отакої!.. а що потім?.. муки совісті? так? до біса!.. неповнолітня? ну то й що? під столом!.. засліплений її задком!

— Кнур! Кнур!

Брррунг! Брррам! чую! і що? коли все осипається, завалюється, усім привіт! це менше, ніж «одна хвилина чотири секунди», менше, ніж «дві секунди»!.. можу рушати! моя бентега!.. ні церберка, ні Лілі не дивляться… їм тільки одне: любий Жюль! щоб я не вискочив, не рвонув, не вистрибнув! щоб не скинув звідти «гівнюка-оцупка»! не закинув його на небо! попетляти гарними траєкторіями… захід! південь! північ!.. вздовж London Street!

Аби вони видобулися з-під столу! вони! гукнули б йому: «Заграй щось!» може, то був би Страшний Суд? флюгельгорн при ньому! хоч буря, хоч землетрус, хоч блискавка! на шию почепив… на ремінці! так що? що?.. моя черга посміятися!

— Що вас смішить?

— А те, що ми гарно потанцюємо! з буфетом! з квартирою! і з вашою пикою! омлетною! і з вітряком! полька мистця-скульптора, що побивається за піччю!

Та ба, я здаюся їй вар'ятом! та ба, вже посміятися не можна! трохи звеселитися!.. попустувати! попростувати!.. Брррум! небо осипається шматками! і крила! три крила!..

— Гей, мастодонте курячий! хропак!

Гукаю йому…

— Ні, не курячий, докторе! паперовий!

— Гай-гай, паперовий! полетить! згорить! і курятина теж!..

— Піраме, ходи сюди! сиди коло нас!

— До печі товстуна! але не Пірама!

Пригортаю Пірама! цілую… тільки в нього справжнє серце!.. скиглить за своєю шльондрочкою! плювати їй на пса! зарилася! зарилася!.. хазяєчка! радіймо! радіймо! ми всі з рогами! ригодон! брррум! нехай усе завалиться, це буде фантастично!

Авеню репається, вже підгорає!.. подавайте бомби! а тим розвага, тільки це й уміють літачки! тисячами й тисячами линуть понад морями, понад океанами, Букентаврами, Альпами, щоб скинути на нас усю вакханалію! а ті пломбіри-ескімо гикають їм навперейми!.. Грррик!.. Грррик!.. Хррра!.. літачки тупі й огидні… на нас! хай живе метро! хай живе Жоффрен!

А ті бридці під столом так і борсаються у власному лайні! ніколи не виборсаються! здушені, спечені, смердючі, так і здохнуть! Брррум!

— Сиди, Андре!

Цей теж не рушить!.. а в церберки тільки про Жюля думка, більш ні про кого, тривожиться за Жюля!..

— Бідненький Жюль!.. бідненький Жюль!

Він притягає громи, смерть… от вам жінки… був би впорав його у слушний час, притис би йому прутня у майстерні, тепер би не сидів на вітряку! армадами «Роял ейр форс» нас би не чавив!

— Бідненький Жюль!.. бідненький Жюль!

Лілі теж собі! зворушена Жюлем!

Але стривайте, як він туди виліз?.. не сам же?.. не по драбині ж?.. а руки в нього аж шкварчать… пальці іскряться… наелектризовані!..

— Мовчи, Піраме! мовчи!

Гавкає до своєї Туанон… щоб вилізла… він хоче… дурна собача вірність… я сто разів бачив, яка Туанон з ним злюка!.. повсякчас!.. по морді!.. бум бум!… повідком… ні за що… часто їх зустрічав неподалік… вона його виводила… навмисно його била при мені… «Не бий його! Дай спокій!» Скільки років Туанон?.. Одинадцять, знаю, я всіх їх лікував!.. усю родину… матір, тітку, батька, її… Туанон Мюрбат, чемна дівчинка!.. а у Пірама ніс поранений, зі шрамом, тріщиною, чутливе місце… доторкуюся носа, мацаю, тримаю в руці, отут…

— Нумо, Піраме, не скигли, дурнику!..

Але він до неї хоче, а не до мене!.. під столом її знайти…

А тут якраз таррр! ваффф! оберемок бомб!.. на авеню…

Ми всі в помешканні консьєржки… перекидом… і так, і сяк… хтозна… оповідаю факти… будинок хитається… гикає…

— Він це вже казав!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века