Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Хочу підсадити її на стіл, щоб вона втримала свій абажур… але ні! не хоче відходити від вікна…

— Він хоче пити, докторе! він хоче пити!

Брррум!

Вони всі мене стомили, от що!.. зараз викину звідси цю брудну омлетину!.. скину в потік!..

— У нього руки стали довші, пані!

Коли вона ним зачарована, хай зауважить руки!.. вже удвічі довші!.. від махання в атмосферу!.. аж шкварчать…

— Громозвід! Дурисвіт!

Гукнув би, але дуже пече в горлі… покидаю вікно… рачкую задки… нехай Лілі дивиться собі… нехай консьєржка дивиться… відпускають мене… розтискають обійми… мене кидає об стінку… брррам! удар!.. не передаю вам гуркіт… невгамовний!.. глухий удар потім три, чотири черги в небо… чи в саду… сад? вогняний вир напроти… це вже не сад… свічки дерев у вирві!.. навколо вітряка… ударом мене гепнуло об стінку, розплющило… відплющило… брррум! хвиля мало не заштовхує під стіл… мене теж! мене там пошинкують… немає гірших душогубів, як ті зліплені зібгані! гарчать, хукають, але які кулаки! а зуби! хто новий поткнеться, то розірвуть! тільки велетню Нормансу хоч би що! «такому монстру»!.. бачу три голови! я вражений… одна шия… вони так скупчилися всі троє… його своячка… жінка… а голова одна!.. Лютрі теж було троє… де вони тепер?.. у якій вирві неба? справді! проминули туманності, мережива зірок, тепер панують над зенітом!.. отак!.. їм там свіжо… вони не сконають, як ми, від опіків і удушень… а ще спраги і лайна!.. вони хоч стиснуті, а серуть од душі!.. там справжня купа гною! їх там двадцять… сто! не тільки магнієм смердить… і горілою ґумою!.. і Коленкурським газосховищем… нагромаджені несамовито б'ються… хочуть розплутатися… вигинаються! стіл трусить! підкидає!..

— Агов! агов! кричу їм, любі друзі! вам не видно Жюля?

Нехай хоч раз поглянуть… нехай виборсаються! виплазують… виповзуть, біс їх забирай! нехай застрибнуть на вітряк! усі на вітряк! моя ідея! хай скинуть і драбину, і чаклуна блискавиць! його гондолу, підмосток і дзвінок! його дзвіночок! нехай його потрусять для розваги! тамбурмажора!.. хай перевірять, чи вправно ловить свого дрючка! і флюгельгорна! чи не падає в піч! чи прикликає літачки! чи він знічев'я небо розколов? чи з таємним наміром?..

— Сміливіше, друзі, шушваль!

Закликаю їх, сам підіймаюся… подаю приклад! приклад!

— Мерщій! Мерщій! Монжуа[172]!

Історичний заклик!

Аж тут барррадрум! баххх! уаффф! валування ще те! під брамою! не собаче! зенітка на вантажівці!.. на розі Дерера… десь там… яке відлуння!.. ніби решетять наш будинок… і всі будинки на авеню один за одним!.. а що їм! згори відразу відсіч! з повітря… дир-дир-дир! паф! десять!.. дванадцять!.. плюються кулями!

— Мо!.. Мо!.. Мос!.. кі! кі!..

Зойки!.. зойки!.. з-під столу!.. бе! бе! бекають!.. Мос! мос! москіти!

Бачу таку піротехніку, що Жуляку освітлює, мов удень!.. ще побачать і посічуть!.. тисяча дірок!.. га? га? і візок у гівні! і вітряк у вогні! та ба, від клятих зеніток вони ще більше знічені, оті зліплені в клубок! під столом! ще гірше під столом! усе засрано! їм до лампочки і я, і мої заклики до штурму! уаффф! вауффф! ще більше скоцюбилися!.. Уявіть собі, усі будинки один за одним! дрож! задкую, плазуючи! досить! поповзом до сходів! до підвалу! обираю підвал!.. на Небеса вже не здіймаюся! але стривайте: поповзом? легко сказати поповзом… якась калюжа!.. паркет: калюжа!.. калюжа, як ставок… хвилями! клекотом!

— Це ви, пані! свинюка! як можна!.. це ви, пане!

Винять одне одного… викривають чуже лайно!..

— Стримайтеся, пані! стримайтеся!

Брррум!

Ухопити б мені малу на ходу… затягнути у провалля… пролажу між двома тілами… рукою… обома руками!.. мацаю… Пірам нюшить… він чує, псюра! чує! пхає морду… глибше… не помилився!.. там!.. вона!.. нога!.. вона!.. Туанон!… сідничка… мацаю… пролажу… її затиснуло між трьома частинами тіла… дві… три голови… чиясь нога… шестеро грудей… усе мокре… сциклини й кров… я не помилився: кров!

— Це ти, Туанон? Це ти, капосна?.. га?..

Кричу, я не певен… щипаю… Пірам нюшить… скиглить… Брррум!

Комісіонер не допоможе!..

— Нормансе!.. Нормансе!

Аби лиш трохи підвівся… бабах! стіл перекинувся б!.. стіл — то їхній панцир, захист лантухів із салом!

— Сиди, Андре!

Примушують його сидіти дружина і своячка!..

— Поцюняй, дорогий! поцюняй!

Хочуть, щоб він висцявся на місці… сидячи… опущу подробиці… але видовище незвичайне, піклування жінок із материнськими нахилами, які хочуть, аби він висцявся вві сні, хропучи… з кожним струсом він потроху відливає… а вони йому: «пісь-пісь-пісь!»

— Сиди, Андре!

Струмінь! другий!.. тріск зеніток! тріск зеніток! але тільки б не прокинувся… не збудився… і щоб сцяв собі… весь будинок хилить, підкидає, водить… а дім напроти ще гірше!.. он балкон висить, гойдається… відірваний снарядом! сам бачив! ригодон! струс, ви не уявляєте! з усіх сил! Норманс ворухнувся, наче почав підводитися! осів! не прокинувся! хропе собі!

— Пі-пі! пі-пі! сиди, Андре!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века