Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Крррак!.. Брррум!.. клята німчура… це я імітую тріск зеніток… кляті бомбардувальники теж, усі склади, бач, палять! Тепер вже янкі! того місяця в Дравеї чотирнадцять тонн спалили!.. у кожного свій інтерес! папір! папір! брррум! Деноель казав мені у вівторок… чи в середу… у нього сім тонн згоріло за один рейд, за один-єдиний! справжній циклон між Дравеєм і Ла Жонк'єром! Такий сховок, хто б здогадався… у старому форті сімдесятих років!.. ущент! і тридцять тисяч примірників «Подорожі» видрукувані й складені у старому вагоні, у саду, без коліс, біля воріт Іссі… ще одна хитрість Деноеля! змело! бомбою! в кінці квітня! не пощастило! Робере, Робере! звіяло! і що ви скажете, шановна пані?.. підстрибуйте хоч до небес!.. вррромб! усе плюндрують! душі, тіла, пуезію, сховища газу, станції!.. ні перед чим не спиняються!.. але якою ціною всіх видовищ! усе в повітрі, догори! догори дриґом! до хмар! зирте лячно! Опера!.. Пантеон, акведук! Булонський ліс!.. Трибуни!.. Ох! Тріумфальну арку… усе перекинуто! і Невідомого? того, котрого всі знають? висить скелетом попід хмарами! без ноги! Феєрія! Ні свічка! Ні кочерга! Брррум!..

— Нахаба! Хамло! Стерво!..

Сварка вкрай дошкульна! Зойки розчавлених з-під столу… жахливі!.. нічого не бачать… а я бачу! бачу тридцять шість свічок і тисячі, і тисячі!.. на таких неначе канделябрах… жовтих, зелених, червоних… прегарних жирандолях!.. ви б глянули, як вони гойдаються десь над Мадленою… над Бастилією! аби проскочити між променями, між серпантинами цивільної оборони… у плетиві тисяч і тисяч борозен!.. батареї зеніток не вгавають! десь приблизно біля парку Монсо… бачу лет бомб… ціляться у «Квіткову віллу»!.. люблю цю місцинку… і її сплюндрують!.. газони з маргаритками… непоказні маленькі вілли, як «Квіткова вілла»!.. уцілять!.. не терплять нічого малого й гарного… великого не зачіпають… я знаю, де неймовірна Краса… але не скажу! ні! ні! ні! але вона існує! разюча! вони не точать зуби на Лувр, на Банк Франції, на «Табарен[167]»… а лише на маленьке й гарненьке… чи вони нічого не второпали? і їм усе до лампочки? «Квіткова вілла», Сент-Есташ, міст Альми, Епінет!.. от їхні цінні цілі!.. скидають! без ліку!.. тринітрати! мелініти! свічки! гульба! вррромб! роздрібнюють! закручують! проштрикують! мчать на північ! курс на Сакре-Кер! Лондон! sweet home! повітряна street! з якими громами, з якими блискавицями з-під дуп!.. кінець усім будівлям!.. від самих лише глибинних струсів!.. наш будинок міцний, цегла, метал, піщаник… але здригається, підноситься!.. мало не перекидається на авеню!.. хитається, як буфет над Нормансом!.. вам зрозуміло? стежите за оповіддю? я щохвилини про вас дбаю!.. квартира консьєржки… вікно настіж… авеню… вітряк… крила… давно вже мали б полетіти, ті крила!

— Гей, патапуфе! звертаюсь я до товстуна… там, під столом!.. крила! крила!

Нехай хоч раз поглянуть!

— Сиди, Андре! Сиди, Андре!

— Папір, картон хто має, той остолоп!

Це я від себе… Його треба скривдити!

Брррум!.. лавина тіл! людей! лавина!.. не меблів!.. не цегли!.. м'яса-сала! раптова! скільки? десять… дванадцять… п'ятнадцять душ! з четвертого! були застрягли! прорвалися! порив! грррюк! двері! усі шкереберть! нещасливий поверх, четвертий! за тиждень перед тим, попередній наліт, дитину звіяло! хлопчика порив забрав із підвіконня!..

Відразу мене помічають, відразу: «Докторе! докторе! Рене? Рене?» Та я почім знаю!.. не знаю… скажений літак… зовсім низько… за білого дня!.. полудня… вррр!… я лікував його… анемічна дитина…

— Погляньте, пані! Гляньте назовні! Гляньте вгору!

Та матір, звісно, тільки про свого Рене думає! звісно! можна зрозуміти! з балкона серед дня!.. злетів!.. убився!

Я вам розповідаю оце, розповідаю… аж тут нові події… неначе велетенські бурдюки, а з них потоки всіх відтінків… ще вище, ніж з-поза хмар… вище яскравих пензлів цивільної оборони… вище всіх траєкторій… і потім розсіюються… розлітаються… у мереживо… тонке… тонке… плетивом з кінця в кінець обрію…

Ах, як зворушливо!.. небо помережане вогнем… десь від Версаля до Орлі… і від Анґ'єна на північ до Сюренна… перегукуються потужні батареї!.. усе небо у вогневих тенетах!.. літаки ловляться, заплутуються і гургур! на землю!.. величезна ватра… ще одна!.. ще!.. фестиваль «Роял ейр форс» і фріців, і мерикосів!.. куди там феєрверкам з Нового мосту!.. ескадра за ескадрою! ще дещиця — і вони скинули б Жуляку! але зась! табу! от що треба побачити! витерпіти! світ — це не тільки навпаки земля і небо! голови теж! мораль! хоч туди! хоч сюди! обрубок у візку, гоп! хвиля! вал! помах! грім небесний заглушує відлуння! і три будинки, і завод! от наш Ґаврош! а він собі на захід… до того поручня… у бік Пуассі!.. і катастрофа!.. помах… це знак!.. от його єство! безчестя і зрада — два чоботи пара!.. етер бринить, наче затверд… ви ж відчуваєте!.. вас трусить, вам торсає все тіло… вибух за вибухом! Мерщій, хлопці! без пощади! бррромб! брррум! бррранг! у долині Маркаде!..

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века