Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Навколо нього кружляє тисяча жаринок!.. він верховодки не ловить!.. «Його горб!»… він не жартує[168]!… «фортеці», ними бавиться! у леті! у леті! принаджує їх!.. вони мчать на нього! прямо з хмар!.. чиркають вітряк… і далі валкою!..

— Молодець!.. молодець!..

Що йому гукнути?

Вжик! вжик! вжик! та жодна лопать йому голови не зітне!

— Андре! все небо в повітрі!

— Не в повітрі, пані! долі! ми на ньому сидимо!

Доводиться все розставляти по місцях!

Краса! Краса Апокаліпсису! Невже безумство не має меж? Ні! має певні межі… «У повітрі! у повітрі!»

— Жюль! повітря маєш! повітря! чому не дмеш у флюгельгорн?

Кричу на все горло з вікна… вона мене обурила! своїм «у повітрі!»…

Уже не знаю, що до чого.

— Жюль! повітря маєш! повітря! чому не дмеш у флюгельгорн?

Плутаю повітря з подувом! любов до музики, удари, хитання, завивання, у мене плутанина! у повітрі! небо попід нами! ми на ньому сидимо!.. а той сидить без флюгельгорна! і без фортепіано… ані флейти! так янголи не прилетять ніколи!.. нізащо не зійдуть!.. а лише бомби! і міни! мушу думати про все!..

Що нас іще не перемололо — квартиру консьєржки, буфет, сусідів, — це диво дивне! янголи чи не янголи! свині та їм подібні!..

— Мовчи, Андре! мовчи!

Годі спати! шморгає, тепер сякається! жінка утирає йому носа… він не хоче!.. пручається!.. хоче спати…

А ті, що мов оселедці в бочці, голосять з-під столу!

— Небо прорвало! небо прорвало!

Спізнилися!.. почули мої слова… тепер ми на ньому сидимо…

— Воно тепер під нами, телепні! небо!

Даю їм відсіч! і сильну!.. якщо образяться, то так і буде!.. нехай усвідомлять обставини! революцію в космосі… тепер усе на світі перекинулося!.. тепер льохи у небі! а дахи в метро!

Ти ба, вони огризаються! не згодні! хоч і стиснуті, а на все горло, мовляв, небо, воно в повітрі! не розуміють, що таке світ догори дриґом!

— Пані Туазель! Пані Туазель!

Кличуть її на допомогу!

— Небо плавиться, пані Туазель! плавиться!

Бо вона не знала.

— Лякливі телепні! засранці! воно під нами плавиться, те небо!

Можливо, це трохи трагічно… але правда понад усе! я так вважаю!.. приховувати найгірше!.. це найгірше!.. повторюю їм: небо під нами! Пані, панове! ми сидимо на ньому!

Знову втовкуються, втасовутоться… утрамбовуються… ноги!.. пахи!.. голови… кусаються від страху… обкушуються… «Ай!.. хам!.. моя дитина!.. Ой!.. душать!»

— Пані Туазель! Метро «Абес»!

Моя черга! моя черга! нехай послухає! нехай подумає!.. учинок! нехай виявить геройство! чорт забирай! Жанна д'Арк! хоч трохи!

Слухається… от вона!.. похитується… виходить з кухні… кульгає… і падає!.. рачки!..

— До вікна, пані! До вікна!

Вона тут… Лілі… я… і Пріам… він хотів був залізти під стіл… сховатись між тілами… його там привітали!.. копняками! від хазяйки ні на крок… та вона… вона вгреблася, повірте! плювати їй на свого песика!

— Докторе! докторе!

Якраз вона гукає!.. з-під усіх!.. о, бачу її… задихається!.. хапаю її… за ногу! тягну… витягаю…

— Ах, докторе! дякую! дякую!

Цілує мене… плаче… Пірам гавкає… йому радість!.. хазяйка знайшлася! скаче, носа їй лиже!.. аж тут струс! він її перекидає!.. котяться котком… до тієї стінки…

— Капосний Пірам! Капосний Пірам! і бум бум! навідліг по морді! буде знати!.. ногою! по морді!.. отак! отак! Брррум! усі летять назад на товстуна Норманса… на стільці… з двома жінками… та це його не будить… ніяк! хропе собі… отак… брррум!.. гукаю йому впритул… просто у вухо… «Гірка вивергається! Кар'єри розчахнуто! Скинули чотири низки бомб!»…

Хіба не вражаюча новина?

Йому байдуже! байдуже! хропе собі…

— Гей, Туанон! стервочко, поглянь!

Ця хоч щось бачить! вікно настіж… вдивляється… вражена… кліпає очима… і знову під стіл, але її вже не пускають!.. відбиваються ногами! кулаками! вона дає відсіч!.. «Бум! бам!» твоя черга, любко… вона репетує… Пірам, не лихопомний, скавчить із нею… відданий… скиглить, що хазяйка постраждала… ба більше… більше!.. риє під столом, риє двома лапами, між тілами, під тілами!.. аж тут динггг!.. пінггг!… копняк у відповідь! міцний!

— Піраме, сиди тут!.. сиди біля нас!..

Він тремтить, дрижить!..

— Сюди, Піраме! до мене!

Тепер ми разом при вікні… тобто Лілі, Туанон, пані Туазель, Пірам, я… дивимося, кліпаємо… дивимося, кліпаємо… Дивимося нагору, на того фігляра за роботою!.. повелителя ураганів!.. чарівника в гондолі, заклинача бомб!..

Шкодую, що Оттавіо не з нами!.. де його чорти носять, того Оттавіо?.. щигля йому, тому Оттавіо! Жюль без флюгельгорна! з флюгельгорном! на коліщатках! у гондолі! барабани! брррум! стусани! вррранг! от і все свято! сурми!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века